Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них!

 Композитор Ференц Ліст виконував у музичному товаристві в Байрейті свій новий твір. Це була надзвичайно складна композиція, написана в швидкому темпі, і він виконав її з усією віртуозністю, на яку був здатний як піаніст. Коли Ліст закінчив грати, пролунали гучні оплески. Він чемно вклонився і промовив:

У 1837 році російський посол у Франції граф Поццо ді Борго від імені свого уряду запропонував Шопенові посаду першого придворного піаніста. Вважалося, що Фридерик Шопен формально не був причетний до «бунту». Композитор відповів: «Хоч я і не брав участі в революції 1831 року, та серцем був із тими, хто її робив».

 Бетховен був глибоко переконаний у тому, що розум, працьовитість, Людвіг Ван Бетховен геній вище знатності й багатства. Прикрашені золотом палати вельмож не могли сховати неуцтва й дурного гонору їхніх господарів. Якось Бетховен мав досить неприємну розмову з князем Ліхновським. А потім написав йому: «Князю! Тим, чим ви є, ви зобов'язані випадковості народження. Тим, чим я є, я зобов'язаний самому собі. Князів існує і буде існувати тисячі. А Бетховен — лише один».

 

Бетховен так пристрасно віддавався своїм композиціям, що часто за­бував про їжу. Коли його кликали обідати, він доводив, що вже пообідав.

  У Німеччині у XVIII столітті дуже рідко траплялося, щоб оперний твір вітчизняного композитора мав успіх. Моцарт був чи не першим композитором, якому вдалося змінити це становище. Але й тут його спочатку вважали за італійця.

 

Поет Державін часто оспівував подвиги Суворова. Незадовго до смерті генералісимуса Державін відвідав його. Яку ж ти мені епітафію напишеш? — запитав Суворов. Гадаю, що багато слів не потрібно, — відповів поет. — Досить сказати: «Тут лежить Суворов». Боже мій, як добре! — вигукнув полководець. Запропонований Державіним напис і було викарбовано на гроб­ниці Суворова.

 

У юнацькі роки Вольтера за гостру епіграму на герцога Орлеанського бу­ло ув'язнено в Бастилії. Після звільнення сам герцог мав із Вольтером роз­мову, в якій підкреслював своє доброзичливе ставлення до нього. На це Вольтер відповів: Єдине, про що я просив би вашу світлість, це в майбутньому не тур­буватись про моє житло.