Батько Миколи Бажана — Платон Артемович — був військовим топографом. Виходець із селянської сім'ї з Полтавщини, П.Бажан був людиною надзви­чайного розуму, моральної чистоти і суворих жит­тєвих правил. Полк, у якому він служив, розташову­вався у Кам'янець-Подільському. Тут він зустрів гімназистку Галину Аркадіївну Поржецьку (вчилася у Київській гімназії, згодом працювала вчителькою). Її рід — з української шляхти. Один із предків, Тиміш Поржецький, член Вільненської академії, — був пое­том. Його вірші латиною, датовані 1639 роком, збе­реглися у бібліотеці Вільнюса. Інший предок був уні­атським священиком, який від Папи Римського одержав ікону-горельєф та індульгенцію — свідоцтво про відпущення грі­хів усьому їхньому роду.

Нареченим і нареченою вони були п'ять років. Для шлюбу треба було внести в офіцерську касу певну суму грошей, яка гарантувала б сім'ї офі­цера пристойне життя. Одружилися 1902 р., проживши разом 53 роки. У 1904-му в них народився син Микола. У 1907 р. народився другий син — Валентин, а потім — і дочка Алла. Коли полк перевели в Умань, сім'я теж переїхала туди. В домі Бажанів збиралася уманська інтелігенція, господарі й гості фали на піаніно, читали й обговорювали прочитане, ставили домашні спектаклі. Так, в ін­сценізації пушкінської "Полтави" роль Кочубея виконував Микола, він же був і режисером; у виставі "Морозко" текст, постановка і музичний супровід — теж його. Микола любив писати і малювати змалечку. У школі захоплювався іс­торією, археологією, допомагав учителеві історії у розкопках курганів.

З Києва до Умані вриваються нові віяння, нові імена поетів — П.Тичини, В.Маяковського, В.Блакитного (Елланського). Писав вірші й Ми­кола Бажан, деякі з них були надруковані в газеті "Вісті революційної Уманщини". Першу збірку своїх віршів "Контрасти насфою" (33 вірші) 16-літній Микола подарував матері на день народження з присвятою — "Моїй мамі", яку вона зберігала упродовж усього життя.

1920 р. до Умані приїхав теаф "Кийдрамте", яким керував Лесь Кур­бас. М.Бажан був статистом і студійцем у театрі, брав участь у масовках, грав епізодичні ролі, виконував роль діда у виставі "Гайдамаки" за Т.Шевченком. За пропозицією Леся Курбаса, М.Бажан 1921 р. інсценізу­вав "Березневий каламут" (на вірші В.Блакитного зі збірника "Удари мо­лота і серця" та на окремі поезії П.Тичини і В.Чумака). Коли театр поїхав, експериментальна театральна студія продовжувала працювати, і в ній ре­жисером, головним організатором, автором, музикантом та художником був Микола. У студії переважала молодь, знайомі й студенти Софіївської сільгоспшколи.

Закінчивши кооперативний технікум, М.Бажан поїхав до Києва всту­пати до інституту. Склав іспити, але захворів на тиф і повернувся додо­му. 1923—1925 рр. навчався у Київському інституті зовнішніх відносин та кооперативному інституті, вирізняючись широкою ерудицією в різних сферах гуманітарних знань — історії, соціології, філософії, мистецтві, лі­тературі. Він напрочуд швидко і багато читав, добре пам'ятав прочитане. Перші статті, присвячені театральному мистецтву ("Лесь Курбас і Всеволод Меєрхольд", "Буревій"), опубліковані 1923 р. Також М.Бажан друкує і свої вірші. Наприкінці 20-х років він уже був відомим поетом — видав поетичні збірки "17-й патруль", "Різьблена тінь", поеми і памфле­ти "Розмова сердець", "Гетто в Умані", "Сліпці", "Гофманова ніч",і в яких домінують тема громадянської війни, урбаністичні мотиви, романтизовані образи минулого України.

1929—1932 рр. був редактором Київської кінофабрики, читав лекції в Київському кіноінженерному інституті. Був ініціатором і учасником те­оретичних дискусій з актуальних проблем кіно, засновником української кінокритики, очолював журнал "Кіно", спрямовуючи його на вирішення питань національного кіномистецтва. Багато писав про творчість україн­ських кінодіячів. Одним із перших визначив місце фільмів О.Довженка в історії української культури, радянського і світового кіно (статті про "Звенигород", "Арсенал", "Землю", брошура "О.Довженко"). У 30-і роки М.Бажан пише поеми "Число", "Смерть Гамлета", "Три­логія присфасті", "І сонце таке прозоре", "Безсмертя", цикли "Грузинсь­кі поезії", "Узбецькі поезії", "Бориславські оповідання", збірник "Ямби", поеми "Мати", "Батьки й сини". 1938 р. у Києві, на вечорі В.Качанова у Будинку Червоної армії, М.Бажан познайомився з Ніною Володимирів­ною Лауер, жінкою надзвичайної вроди. Він мав дружину й дочку, Ніна — чоловіка, але сімейні стосунки в родинах не склалися. І в 1939 р. вони бу­ли вже разом. 1944-го Бажани оселилися у Києві на вулиці Рєпіна, 5 (те­пер — Терещенківська). Благородні й теплі стосунки вони зберегли до гли­бокої старості.

У листах до дружини М.Бажан писав, що був би нікчемним, сухим і самотнім, якби не було їхньої любові: "Давай один одного ще більше бе­регти. Ніщо не згасло, не пройшло, все з нами: я горджуся тобою, твоєю і своєю любов'ю, бо вона запорука, ознака кращого, що є в мені і в то­бі". І ще: "Стільки років живемо разом, стільки пережили, але я, очевид­но, недооцінив, хто ти для мене: мати, Україна і ти — що є для мене більш рідніше, крім цих трьох святинь?".

У роки Великої Вітчизняної війни М.Бажан — головний редактор га­зети "За Радянську Україну". Провідна думка цього періоду творчості Ба­жана — подвиг: ідея найглибшого душевного злиття особистості з наро- дом-борцем пронизує і надихає його поезію. Написані "Клятва" (вірш-девіз), збірник "Сталінградський зошит", "Балада про подвиг". Цикл віршів "Київські етюди" присвячений звільненому Києву. В іс­торичній поемі "Данило Галицький" показано переможний супротив східнослов'янських дружин німецькій агресії в XIII ст. З 1945 р. М.Бажан часто бував за кордоном — у Польщі, Великій Бри­танії. На засіданні III Комітету ООН виступив із доповіддю про репатріацію біженців. Під впливом цих поїздок написав цикл поезій "Англійські вра­ження". їздив також до Веймара на святкування 200-літгя від дня народжен­ня Гете, був у США, брав участь у роботі Генеральної Асамблеї ООН.

1960—1972 рр. Бажан був віце-президентом Товариства європейських письменників, центр якого знаходився в Італії, де у нього згодом з'яви­лися друзі — письменники Анджелетті, П'євене, Бутітто, художники Карло Леві, Ренато Гутгузо, мер Флоренції Ла Піра.

Він переклав кілька сонетів Мікеланджело, потім зібрав під однією обкладинкою все найдосконаліше з написаного про генія Відродження, об'єднав з іншими перекладами, збагатив репродукціями. Так з'явилася унікальна книга. Завдяки схильності поета до образної філософії мистец­тва з'явився триптих "Перед статуями Мікеланджело", "Зустрічі", "Ірис Флоренції", у якому показано велич розуму над хаосом.

Тематичною широтою і філософським заглибленням позначені збір­ники 60-х рр. — "Італійські зустрічі", "Чотири оповідання про надію" та "Уманські спогади".

Для поетичного натхнення М.Бажанові була необхідна музика, під впливом якої він втілював свої асоціації у поетичні образи. Так був ство­рений цикл віршів "Нічні концерти" (1978) — враження від музики М.Ле­онтовича, Д.ІІІостаковича, Ф.Шуберта, Я.Сібеліуса, від пісень французь­кої співачки Е.Піаф. М.Бажан, крім усього, — талановитий майстер художнього перекладу. Коли він, у двадцять шість років, уперше приїхав до Грузії, то безмежно за­кохався в цю країну. Подружився там з багатьма діячами культури, зокрема з Марікою і Симоном Чиковані, Іраклієм Абашидзе, К.Гамсахурдія, роди­ною Асатівані, Натою Вачнадзе, яка зіграла головну роль у кінофільмі, зня­тому за сценарієм Миколи, з Карло Каладзе, Тамарою Абакелія, автором  пам'ятника Лесі Українці й ілюстратором першого видання перекладу Я М.Бажана українською мовою поеми Шота Руставелі "Витязь у тигровій  шкурі". Також у його перекладі у Київському драматичному театрі ім.  І.Франка поставлено виставу за п'єсою польського драматурга А.Тарна  "Звичайна справа" (1954). Переклав також лібрето до численних опер. Те, Я що запало в душу поета в молоді роки, наполегливо реалізувалося у зрілій 9 творчості. Зокрема, захоплення німецькою літературою — Й.-В.Гете, Р.М.Рільке. М.Бажан багато переклав із Й.Гельдерліна, Г.Гейне, Ц.Норвіда, 1 А.Міцкевича, Р.Тагора, А.Навої, АДанте, О.Пушкіна, В.Маяковського та ін.

Якось М.Бажан одержав листа. Його повідомляли, що професор О.Поріцак, котрий очолював відділ української літератури Гарвардського університету, висунув кандидатуру М.Бажана на здобуття Нобелівської премії 1970 р. М.Бажан подякував професорові за увагу і честь, але водночас висловив сумнів у своєчасності такої пропозиції: "Я чудово розумію — Ви вкладаєте в цю ініціативу більш широке, глибоке і важливе значення, ніж моя скромна особа, бажаючи цією акцією привернути увагу західноєвро­пейської та американської громадськості до української культури. Але не без підстав побоююсь, що моя кандидатура для цього не придатна".

Незважаючи на широке коло інтересів й активну державну діяльність, М.Бажан був насамперед письменником, в якому жило почуття відпові­дальності за літературний процес загалом. Як секретар Спілки письмен­ників СРСР (1954—1959), приділяв багато уваги спілчанській роботі, особливо творчості молодих. Захоплювався творчістю Івана Драча, бачив у ньому свого учня, спадкоємця і наступника. Радів успіхам Дмитра Павличка (вважав його одним з кращих українських ліриків і блискучим пе­рекладачем), В.Коротича, Л.Костенко, Б.Олійника, Р.Чілачави, М.Фішбейна (називав їх молодими класиками). А своїм вчителем і покровителем вважав Леся Курбаса і присвятив йому поетичний цикл — варіацію на тему Р.М.Рільке "Надію я розшу­кую свою...". Ідея видання різних енциклопедичних словників і багатотомної Ук­раїнської Радянської Енциклопедії виникала неодноразово. Але тяжкі наслідки війни відсунули створення технічної бази і редакційного колек­тиву УРЕ до кінця 50-х років. Цій славній справі й будучи ініціатором її, не залишаючи літературної та громадської діяльності, М.Бажан присвя тить останні 26 років свого життя. Результатом напруженої праці (1957— 1966) стало 17-томне видання першої Української Радянської Енциклопе­дії, незмінним головним редактором якої був М.Бажан. З часом побачило світ друге — 12-томне видання УРЕ українською і російською мовами, та­кож 6-томна "Історія українського мистецтва", двотомна "Історія АІІ УРСР", перша в СРСР "Енциклопедія кібернетики", двотомний "Шев­ченківський словник" та ін. Велику увагу редакція УРЕ приділяла 26-том- ному виданню "Історії міст і сіл України". В архіві видавництва зберіга­ються матеріали з правками М.Бажана. У друк не йшла жодна стаття без його особистого редагування. У листі з лікарні 16 грудня 1977 р. він пи­сав: "Мабуть, дійсно: без Енциклопедії, якщо все буде у мене в порядку, мені зараз не обійтися, навіть не в зв'язку із зовнішніми причинами, а  внутрішньої потреби. Чекаю перший том" (2-го видання УРЕ. — Авт.). Усередині 70-х років з'явилися перші тривожні симптоми хвороб, які мучили М.Бажана до останнього дня життя. Друзі поета, і насамперед дружина Ніна Володимирівна, дедалі настійніше радили залишити робо­ту в Енциклопедії, поберегти сили. Але він з головою був занурений у справи, йому ніколи було думати про здоров'я.

Він був у розквіті творчих сил. Вірші кінця 70-х років ознаменували новий злет поетичного таланту. Вийшло 4-томне зібрання його творів. Тяжкохворий М.Бажан продовжував роботу навіть у лікарні, працював над перекладами Й.Гельдерліна. Вони вийшли окремою книжкою 1982 р. в серії "Перлини світової лірики": "Я передаю музику — музику двадця­того століття, масивну, дисонансну; така і мелодика вірша, де веде не скрипка, а барабан. Це Шостакович, Шенберг. Пісня мені не дається. Хоч я і перекладав лібрето опер. І я завжди прагнув писати масивно, гус­то, конкретно".

Він, як завжди, був підтягнутий, зібраний. Схуд, але був елегантним і красивим. Витончене сумне обличчя було рухливим, з вогниками очей за товстим склом окулярів. Микола Платонович драматично переживав свою малорухомість, неможливість подорожувати, зустрічатися з людьми.

Хвороба день у день виснажувала його тіло, але не зламала залізної полі. В останні роки життя героїчна боротьба могутнього духу зі смертель­но хворим тілом не могла не вражати. Поет боровся за своє життя, за можливість творити, бути з людьми до останніх своїх днів. Той героїчний характер, який стверджувала його поезія, передусім втілював її автор. Хвороба не спаралізувала його внутрішнього емоційного світу. Навпаки, в ньому було ще більше зворушливого тепла, сердечності. Він був інте­лектуалом, Майстром слова, великим Книжником.

Незважаючи на заборону лікарів, писав, працював у Енциклопедії. З неослабною увагою стежив за новинками літератури, мистецтва, подія­ми суспільного життя. Восени 1983 р. провів Всесоюзну нараду працівни­ків енциклопедичної галузі в Києві. А в листопаді його не стало.

У журналі "Всесвіт" надруковано: "Безперечно, він був одним з на­йавторитетніших літераторів і редакторів не лише Радянського Союзу, а й світу. Відредаговані й підготовлені академіком М.Бажаном енцикло­педичні видання будуть джерелом знань для багатьох майбутніх поколінь, які прийдуть слідом за нами і будуть намагатися пізнати цей світ". З 1988 р. Головна редакція "Української радянської енциклопедії" (тепер — Видавництво "Українська енциклопедія") носить ім'я Миколи Бажана.