Микола Красовський

Микола Красовський

Полковник Красовський Микола Олександрович з травня 1920 року по кінець 1921 року очолював «Інформаційне бюро» Розвідочної управи Генерального штабу Армії УНР.

М. Красовський народився у 1871 році в сім'ї київ­ського православного священика. Службову діяльність почав у 1903 році помічником поліцейського пристава у м. Ніжині Чернігівської губернії. З 1908 року пра­ цював у Київській міській поліції спочатку нагляда­чем, а згодом виконуючим обов'язки начальника розшукового відділення. Зарекомендував себе грамотним і принциповим професіоналом в оперативно-розшуковій роботі. Брав участь у розкритті низки резонансних злочинів. У грудні 1911 року звільнений з поліції.

Центральна Рада УНР залишила його на службі як офіцера, який прийняв ідею національної державнос­ті. У березні 1917 року він був призначений комісаром кримінально-розшукового відділення міліції м. Києва. Столичний кримінальний розшук очолював до червня 1918 року. Був членом підпільної організації, яка боролася зі спецслужбами австро-німецьких військ, що дислокувалися в Україні за Брестським договором, входив до складу нелегального Комітету порятунку України. У липні 1918 року був заарештований ні­мецькою контррозвідкою і згодом за вироком німець­кого воєнно-польового суду засуджений до двох років тюремного ув'язнення. Після зречення від влади гетьмана П. Скоропад­ського Микола Красовський у грудні 1918 року був звільнений. Від квітня 1919 року працював у Міністер­стві внутрішніх справ УНР. Під час Директорії УНР нагально постало питання про вдосконалення структу­ ри центрального апарату військової розвідки та ство­рення системи регіональних органів із широкомас­штабним планом дій. З урахуванням великого досвіду оперативно-розшукової діяльності М. Красовського військове командування направило його у розпорядження Розвідочної управи Генштабу Армії УНР і при­ значило керівником Інформаційного бюро. Раніше Інформбюро існувало при Корпусі військо­вої жандармерії. Після підпорядкування його у травні 1920 року Розвідочній управі Генштабу воно перетво­рилося на головний робочий орган військової розвідки та контррозвідки Збройних сил республіки і стало, по суті, окремою спецслужбою, хоч це і зумовлювало певні дублювання в роботі Розвідочної управи. Щодня начальник Інформбюро особисто робив доповіді на­чальнику Генштабу або керівникові військового відом­ства, що суттєво підвищувало його статус.

Структурно Інформаційне бюро складалося з цен­трального органу (Центру «ІНФІБРО») та філій Центру. У складі центрального органу знаходилися відділи внутрішнього, зовнішнього догляду, розвідочний і реєстраційний. Це давало змогу автономно вико­нувати широке коло завдань із постачання розвіду­вальної інформації, її обробки, підтримання внутріш­ньої безпеки Збройних сил, підготовки кадрів.

Керівник «ІНФІБРО» полковник М. Красовський відзначався принциповістю і наполегливістю, приді­ляв багато уваги організації агентурної роботи, особи­сто працював з агентами, які перебували на зайнятій ворогом території України та за кордоном. Під його проводом «ІНФІБРО» працювало результативно, постачало Головному Отаману й іншим представникам вищої влади цінну інформацію щодо воєнно-політичної обстановки як на терені УНР, так і за її межами, про ставлення урядових і ділових кіл інших країн до проблем України та її державотворчих зусиль.Після еміграції українського уряду і військових частин «ІНФІБРО» ще протягом деякого часу продов­ жувало діяти упродовж 1920 — 1921 років у нових умовах з позицій Польщі. Однак за відсутності коштів на утримання підрозділ згодом був виведений зі складу Генштабу Армії УНР. Окремі його співро-бітники, серед них і М. Красовський, за взаємною домовленістю керівників двох союзницьких військових відомств продовжили службу у II відділі Генштабу Польщі, який займався питаннями розвідки і контррозвідки. Протягом деякого часу обов'язки начальника Інформ­ бюро виконував поручник Шевчук. У листопаді 1921 року М. Красовський був поновлений на поперед­ній службі, отримав надзвичайні повноваження щодо організації розвідувальної й контррозвідувальної діяльності, а його співробітники активізували роботу, зокрема в таборах перебування українських вояків. Подальша його доля невідома.