У сім'ї Чайковських серед дітей Петро відзначався особливою лагідністю, чуйністю і нервовістю. Найбільшим захопленням його була музика. Проте батьки не збиралися благословляти його на життєву дорогу музиканта- професіонала. Коли ж відомий петербурзький викладач Кюндінгер, у якого хлопець брав уроки музики, сказав, що ніяких перспектив у нього немає, питання було вирішено остаточно. У 1859 році Петро Ілліч закінчив юридичне училище і став звичайним чиновником міністерства юстиції. Та захоплення музикою в нього не минуло.

 

 Бетховен був глибоко переконаний у тому, що розум, працьовитість, Людвіг Ван Бетховен геній вище знатності й багатства. Прикрашені золотом палати вельмож не могли сховати неуцтва й дурного гонору їхніх господарів. Якось Бетховен мав досить неприємну розмову з князем Ліхновським. А потім написав йому: «Князю! Тим, чим ви є, ви зобов'язані випадковості народження. Тим, чим я є, я зобов'язаний самому собі. Князів існує і буде існувати тисячі. А Бетховен — лише один».

 Коли Бетховен здобув загальне визнання як видатний композитор, його почали запрошувати на домашні концерти вельможні меценати. Але він не став до них ласкавіший, був з усіма однаковий. Якось Бетховен грав свою сонату в розкішному салоні й раптом помітив, що один із австрійських міністрів стиха розмовляє зі своєю сусідкою. Композитор припинив гру, вигукнув: «Для таких свиней я не граю!» — і вибіг із кімнати. Його довго умовляли повернутися, та він категорично відмовився йти, за його словами, у «хлів».

 

Бетховен так пристрасно віддавався своїм композиціям, що часто за­бував про їжу. Коли його кликали обідати, він доводив, що вже пообідав.

 

Коли Моцарту було чотирнадцять років, він прибув у Рим і пішов у собор Святого Петра. Там на органі виконувався один із творів церковної музики, ноти якого папський двір зберігав у таємниці. Повернувшись додому, Моцарт записав по пам'яті усю музику. Через багато років було порівняно запис Моцарта з оригіналом нот. Виявилося, що композитор не зробив жодної помилки.

 

Поет Державін часто оспівував подвиги Суворова. Незадовго до смерті генералісимуса Державін відвідав його. Яку ж ти мені епітафію напишеш? — запитав Суворов. Гадаю, що багато слів не потрібно, — відповів поет. — Досить сказати: «Тут лежить Суворов». Боже мій, як добре! — вигукнув полководець. Запропонований Державіним напис і було викарбовано на гроб­ниці Суворова.

 Якось Вольтер побачив у кімнаті одного вель­можі кілька десятків париків.

Дивний випадок! — сказав філософ.  — Стільки париків у людини без голови.

 

 Одного разу кореспонденти запитали Ейнштейна: - Що являє собою закон відносності? Мабуть, ви його вигадали? Ану розкажіть! Це мусить бути дуже цікаво... Учений пояснив: - Коли ви держите гарну дівчину на своїх ко­лінах цілу годину, - сказав Ейнштейн, - то вам здається, що тільки одна хвилина. Коли ж ви по­сидите на гарячому одну хвилину, то вам це буде видаватися цілою годиною. Це і є відносність.

Видатний датський фізик, лауреат Нобелівської премії Нільс Бор був змушений рятуватися від гітлерівських окупантів і 1943 року залишив Ко­пенгаген. Учений не ризикнув узяти з собою масивну золоту Нобелівську медаль і розчинив її в «царській горілці», а сулію з розчином заховав у своїй лабораторії.

Повернувшись додому після війни, він виділив хімічним способом золото з розчину і замовив із нього нову медаль.