Борис Лісаневич

Борис Лісаневич
Born
1905-10-04
Died
1985-10-20
Children: 
Михаайло, Олександр , Микола.
Батьки
Father: 
Микола Олександрович

Без перебільшення можна стверджувати, що одесит Борис Лісаневич явив нам Непал, який сто­літтями був закритий від усього світу, водночас до­лучивши цю середньовічну країну, яка відставала від розвинених принаймні, на 500 років, до цивілі­зації XX століття.

Борис народився 4 жовтня 1905 р. в Одесі. По­ходив із дуже давнього українського роду. Прапра­дід, генерал-лейтенант Григорій Лісаневич, відзна­чився у битві під Бородіно і його портрет знаходиться у Військовій галереї Зимового палацу в С.-Петербурзі. Ще один пращур Бориса — пра­порщик Павло Лісаневич — вшанований за хороб­рість, коли під час штурму 14 вересня 1789 р. загін чорноморських козаків на чолі з генерал-майором І. Дерібасом узяв турецьку фортецю Хаджибей, на місці якої засновано Одесу. Батько Бориса, Микола Олександрович, був відомим власником кінного заводу. І хоча Борис не любив хизуватися родовими титулами, але фамільний герб завжди був при ньому. 1914 р. хлопчина був відданий до Одеського кадетського училища. Че­рез три роки почалася революція з майже фантастичною зміною влади — червоні, білі, союзники, українські козаки, денікінці, махновці... "Бари­кади засіяли місто, над кожною розвивалися строкаті прапори. Стріляли звідусіль. В одній із таких перестрілок я був поранений", — згадував Бо­рис. Родині Лісаневичів довелося пережити всі злигодні того часу. їхня далека родичка, керівник балетної школи трупи Одеського театру опери і балету мадам Гамсахурдія, приймає Бориса в балетну школу. Стрункий, сильний, музично обдарований юнак стає артистом балету. Він брав участь у багатьох спектаклях, разом з трупою, рятуючись від голоду, гас­тролював по Україні в теплушках з написом "8 коней або 40 людей". "Го­лод, тиф і революція рано змусили мене зрозуміти умовність усіх ціннос­тей, коли за золотий сервіз можна було одержати буханець хліба", — згадував Борис. І байдужість до грошей залишилася в нього на все жит­тя. Він міг за один вечір витратити свої заощадження через свою леген­дарну щедрість або ризик гравця.

1924 р. під час вистави опери "Пророк" Мейєрбеєра постановник пі­ротехнічних ефектів перевершив самого себе: у фінальному акті опери за­палали не тільки декорації замку, а й весь театр. Борис виїжджає до Франції, в театр "Альгамбра", де одержав паспорт біженця, відомий як паспорт Нансена. Париж вражає юнака, особливо російський балет Дягі­лєва. Йде у театр Сари Бернар. "На перегляді був сам Дягілєв, ніколи ра­ніше я не виконував подвійного піруету, але перед Дягілєвим я злетів, і був прийнятий".

Увесь світ був перед ним: Лондон, Париж, Рим, Монте-Карло, Амери­ка... Борис танцює в таких балетах, як "Петрушка", "Парад", "Карнавал", "Жар-птиця" та ін. З'являються друзі — Ігор Стравінський, Серж Лифар, Жан Кокто, Андре Дерен, Анрі Матісс. Молодий Лісаневич з головою по­ринає у паризьке творче життя. 19 серпня 1929 року, коли він перебував в Монте-Карло, помер Дягілєв. "Скінчилася ера: мене просять повідомити цю сумну звістку Анні Павловій. Вона непритомніє на моїх руках".

Борис гастролює по Південній Америці, укладає дворічний контракт у Буенос-Айресі. З аргентинською візою і квитком на пароплав заходить до ресторану в Монте-Карло попрощатися зі старими друзями з трупи Шаляпіна, де знайомиться з Кірою Щербачовою, солісткою балету. Ліса­невич безтямно закохується, розриває контракт і знову, тепер уже з дру­жиною, блискуче гастролює по Італії, виступає в Лондоні, Парижі...

1933 року Борис приймає запрошення на гастролі в Південно-Східній Азії (Індія, Китай, Бірма, Ява, Цейлон, Шанхай, Бомбей, острів Балі). "Я був зачарований Сходом!" — згодом напише БЛісаневич. У джунглях Індо­китаю, на полюванні, Борис проводить три незабутніх місяці. На його ра­хунку 8 леопардів, 6 тигрів і 40 буйволів. "Я полював на території дикого племені мої, яке славилося своїми повітряними рушницями з отруєними стрілами. Моїм зброєносцем був лиховісний на вигляд в'язень, засуджений за вбивство дружини і тещі. Я курив опіум — подарунок короля Камбоджі".

Настав час повертатися до Європи. Але куди, без громадянства і пас­порта? В Індії була можливість одержати британський паспорт. Лісаневич залишається в Калькутті. За допомогою своїх впливових друзів він засно­вує знаменитий "Клуб 300", який відкрився 1936 року в розкішному па­лаці. Перший оркестр складався з двох піаністів і одного барабанщика. З Ніцци прибув колишній офіцер царської армії, знаменитий шеф-кухар Володимир Халецький, який прославив ресторан українським борщем, паштетом із рябчика, бефстрогановим і Борисовим коронним "Вотbе а 1а Bогіs".

Це був перший англо-індійський клуб, також перший, в який допус­калися жінки. Принци і дипломати, британські офіцери і члени королів­ських сімей, знамениті мандрівники і промисловці — всі знали Бориса як гостинного господаря аристократичного клубу Калькутти, де перети­нається Схід і Захід. Час від часу заклад відвідував майбутній король Не­палу Трибхувана, з яким Борис познайомився і потоваришував. Оскільки в Непалі була заборонена література з Європи, Б.Лісаневич багато розпо­відав йому про західну цивілізацію та її історію, збирав книги для майбут­ньої королівської бібліотеки.

1947 р. Борис організував "Першу наукову експедицію з вивчення зі­рок Голівуду", розраховану на три місяці і з фондом $70 тис. В експеди­ції брали участь також троє казково багатих магараджів. Проте більшість витрат припала на статтю "Букети", тому через два місяці експедиція зму­шена була згорнути свою "роботу".

У цей час починається його активна громадсько-політична діяльність. Борис знайомиться зі знаменитим пілотом князем Е.Голіциним, магарад­жею Куч-Біхаром, з непальським генералом Махабіром. У своєму клубі організовує таємні зустрічі Джавахарлала Неру з позбавленим влади коро­лем Трибхуваном і бере найактивнішу участь у поверненні його на трон Непалу.

Володіючи безцінною інформацією про станови­ще в Азії, маючи високосановних друзів, Борис пос­тійно привертав до себе увагу секретних служб. Ін­дуси вважали його британ­ським агентом, американці — російським, а росіяни — американським. Сам Бо­рис тільки посміхався на це: "Я швидше схожий на Марко Поло" (венеційсь­кий мандрівник XIII ст., перший відвідав практично всю південну Азію).

Після Другої світової війни Борис із сім'єю відвідав Нью-Йорк. Кіра не могла жити без мистецтва і залишається в Америці, відкривши балет­ну школу. 1949 р. Борис одружується вдруге — з красунею датчанкою Інгер Пфайфер.

1953 р. — з дружиною і синами Михайлом та Олександром — на осо­бисте запрошення короля прибуває до Непалу, країни гір і таємничої мудрості, тигрів і троянд, палаців і богів. Враження від Непалу були най­яскравішими від усіх: "Катманду, місто, у якому храмів більше, ніж бу­динків, і богів більше, ніж людей... У першу ж ніч зустрів на вулиці лео­парда. За долиною Катманду я відкрив Азію Кіплінга — суміш Китаю й Індії, — обрамлену пейзажем, перед яким меркне Швейцарія. Екзотика і краса країни назавжди скорили моє серце". Лісаневич відразу оцінив величезні можливості туризму в Непалі. Але в 1954-му потрапити до країни було не легше, ніж у Тибет: заважали над­складні формальності, відсутність доріг, виняткове обмеження у візах. У бесідах зі своїм непальським другом — прем'єр-міністром — Борис на­магався зацікавити перспективами туризму. У відповідь той посміхався: "Навіщо іноземцям Непал? Що вони будуть робити в середньовічній країні, де немає телефонів, хмарочосів і музеїв?". Тоді в Бориса виникла ідея відкрити готель, який зміг би привабити майбутніх гостей. На про­хання Лісаневича король віддав під заклад стокімнатний палац Рана. Але в Непалі не було газу, електрики. Майже всі продукти треба було ввози­ти з-за кордону. Це змусило Бориса організувати вирощування тоді ще не відомих для Непалу моркви, шпинату, полуниці тощо. На території готе­лю було відкрито пекарню з українською піччю. Треба було навчити пер­сонал носити черевики, мити руки і не подавати клієнтам воду з "малень­ких білих джерел", як місцеві називали туалети.

У серпні 1954-го "Rоуаl Ноtеl" — єдиний такого типу заклад в радіу­сі 450 миль — був відкритий. Відвідувачів вражала не тільки будівля, біля входу якої "вартували" опудала тигрів і крокодилів із роззявленими паща­ми, а й сам Власник. "Низький голос з явним російським акцентом. Слі­пуча відкрита посмішка. Брови Мефістофеля", — писав Мішель Пессель.

Шляхом великих зусиль Борис не тільки домігся від короля віз для перших туристів, а й переконав його самому прийняти відвідувачів — 12 найбагатших американських жінок. Акція мала неабиякий успіх. В берез­ні 1955-го журнал "Life" присвячує цьому 4 шпальти: "Перші групи захід­них туристів відвідали загадковий і далекий Непал, розташований у само­му центрі Гімалаїв. В останні 200 років Непал був практично закритий для іноземців. Але недавно Борис Лісаневич, британський підданий ро­сійського походження, зумів узяти в оренду палац у Катманду і переоб­ладнати його в "Rоуаl Ноtеl'. Все обладнання — від каструлі до змивно­го туалету — було доставлено літаками. Завдяки зусиллям Лісаневича був отриманий королівський дозвіл відвідати Непал для декількох груп аген­тства "Томас Кук". За цими скупими рядками проступає титанічна орга­нізаторська й громадська робота одесита — вмовити ворогуючі й консер­вативні міністерства, переконати короля, облаштувати готель. Історичне значення Борисової діяльності — він зробив пролом у віковій політичній ізоляції країни, чим направив соціальний розвиток держави в цивілізацій- не русло. Дружина Інгер згадувала, що він не раз впадав у відчай, і тіль­ки його здатність творити неймовірне і переборювати будь-які труднощі підтримувала його.

Король, вражений інтересом перших туристів до його країни і тим ен­тузіазмом, з яким вони скуповували сувеніри і твори мистецтва, прямо перед входом до закладу звелів видавати візи всім бажаючим. І нині ту­ристи можуть одержати візи в аеропорту "Трибхуван".

По смерті в 1955 р. короля Трибхувана, друга і заступника нашого співвітчизника, Борис побачив, що є й інший Непал, з його придворни­ми й політичними інтригами: він опиняється у в'язниці. Проте Лісаневич був надто відомою особою і викликав повагу навіть у недругів. Згадує дру­жина: "Увійшовши до нього в камеру, хоча важко було назвати цю прос­тору кімнату камерою, я побачила, що за великим столом, заставленим напоями, разом із Борисом сиділи брат короля принц Басундхара і фель­дмаршал Кайзер. "Мої друзі не забувають мене, — сказав Борис. — Інгер, я тут відпочиваю від туристів і непальської бюрократії". "Ні, Борисе, — мовив фельдмаршал, — ти вийдеш звідси через тиждень. Адже незабаром коронація. Король уже призначив тебе відповідальним за прийом почес­них гостей: Смарагдова Долина вже не відпустить тебе".

Через тиждень його прийняв сам король і, висловивши надіну що Бо­рис забуде цей неприємний епізод, ознайомив його з указом: "Його Ве­личність призначає Бориса відповідальним за прийом почесних гостей Його Королівської Величності з нагоди коронації". Борис блискуче впо­рався з поставленим завданням. Не обійшлося й без казусів. Коли мит­ниця затримала алкогольні напої для 150 акредитованих кореспондентів з усього світу, Борис пише фельдмаршалові Кайзеру: "Ваша Високість, мій терпець урвався. Я знову хочу до в'язниці. Кореспонденти п'ють во­ду, розумієте, — воду!!! Якщо становище не буде виправлене, то корона­ція опиниться під загрозою".

Після коронації, яскраво описаної письменницею Хан Сюш у романі "Гори залишаються молодими" і в якій Лісаневич відіграв одну з голов­них ролей, "Коуаі НоІеГ' стає центром світського туристичного життя Не­палу. У Бориса з'являються численні високоповажні друзі з усього світу.

Майже кожен його день був наповнений зустрічами й подіями: Климент Ворошилов і Чжоу Еньлай, принц Акіхіто і Джавахарлал Неру. По­сольство СРСР у Непалі, віддаючи данину здібностям і популярності Бо­риса (незважаючи на його минуле), попрохало його організувати прийом для космонавтів В.Терешкової й А.Ніколаєва. І Борис перевершив само­го себе, частуючи своїх співвітчизників. Знаменитий прийом на честь ко­ролеви Єлизавети II, на якому королева назвала його "мій найкращий ро­сійсько-британський підданий", теж ліг на його плечі.

Інгрід Бергман дарує йому устаткування для ферми, президент Світо­вого банку Р.Макнамара, колись — міністр оборони США, — надає йому кредит для будівництва п'ятизіркового готелю "Уак апd Уеtі". Заклад від­кривається в 1977-му, але через інтриги партнера Б/Лісаневич відмов­ляється від нього, натомість організовує низку ресторанів "Борис", один з яких став постійним місцем відвідання короля Непалу.

У 50-60-ті Катманду стає альпіністською столицею світу, а внутріш­нім "святилищем" альпінізму — бар "Уак апd Уеtі" в "Rоуаl Ноtеl', де по­чинаються й закінчуються всі експедиції. Сам спортсмен і дослідник, Бо­рис ділився своїми знаннями про країну і звичаї, допомагав одержати дозвіл на сходження. Іноді "забував" про неоплачені скалелазами рахун­ки. "Я завжди втрачав гроші на експедиціях. Альпіністи сходять з гір вис­наженими, але через тиждень перебування в "Коуаі НоіеГ' я повертаю їм нормальний вигляд". Його гостинність і легендарна щедрість заслужили подяку багатьох знаменитих альпіністів і мандрівників, що назавжди ста­ли його друзями — письменниця Агата Крісті, Ф.Саган, Е.Хілларі, Н.Тенцінг, Р.Ламбер, М.Ерцог, Ж.Франко, Дж. Робертс. У його скриньці збе­рігалося каміння майже з усіх вершин Непалу. "Вони дорожчі мені за шкури тигрів і леопардів". У його квартирі, на даху готелю, золотий Буд­да з Тибету стояв на роялі поруч із фотографіями королеви Великої Бри­танії Єлизавети II, короля Махендри. Тут також зберігалася величезна ко­лекція грамплатівок — особливо багато з українськими народними танцями.

У його колекції зберігалася незвичайна гвинтівка "Аlка Sеltzег", що стріляла кулями з( снодійним і призначалася для полювання на єті — сні­гову людину (закон Непалу забороняє її вбивство). І досі весь світ хвилює загадка цих істот. Борис активно підтримував знамениті експедиції Ральфа Ізарда  і техаського мільйонера Тома Сліка, який навіть пропонував Борисові очолити експедицію. Журнал "Life" в 1959 р. назвав Бориса Лісаневича "другою визначною пам'яткою в Непалі після Евересту".

Після закриття "Rоуаl Ноtеl' у 1970 році Борис відкриває знаменитий ресторан "Уак апd Уеtі" в іншому палаці Рана — "Lаl DигЬаг". Тут у пов­ному блиску виявляється його талант кулінара. Ресторан славиться своєю українською та російською кухнею. Борис, який винайшов оригінальні страви і коктейлі "Хвіст яка" чи "Посмішка єті", говорив: "Що для мене кулінарія? — Усе. Я хочу переламати старі традиції". Жан-Поль Бельмондо, зачарований Катманду і захоплений Борисом, знімає про нього фільм. Разом знімаються у фільмі О.Мнушкіна "Людина з Гонконгу".

Український історик і альпініст В.Кльонов, який збирає матеріали про нашого співвітчизника, розмовляв з Жаном-Полем Бельмондо, й ар­тист сказав: "Нарешті хтось зацікавився Борисом і моїм фільмом про ньо­го. Я дуже хочу, щоб одесити побачили його, і при першій нагоді пере­дам в Одесу".

У 1985 р. Борис Лісаневич помер. Його справу продовжили його си­ни — Олександр, який живе в Катманду, і Михайло (живе постійно в Ін­дії); третій син, Микола, живе у Копенгагені.

Він пам'ятав свою Одесу, сім'ю, яку знищила революція. Старший брат Григорій, учасник Кронштадтського повстання, помер 1935 р. Дру­гий брат, Михайло, загинув у Першу світову. Третьому, Олександру, вда­лося виїхати до Франції, де його сліди загубились. З великого роду зали­шився тільки Борис, якому доля судила зробити великі справи.

"Що у вашому житті ви любите й цінуєте особливо?" — запитали якось Бориса. Показуючи рукою на далекі гори, джунглі та храми Кат­манду, той відповів: "Усе це — гра. Тільки одне може бути вартим у цьо­му житті — як багато людей ви зробите щасливими".