Український поет

Народився 1 грудня 1913 р. в с. Чернеччина поблизу Охтирки Сумської області в сім'ї сільського коваля. Виховувався в Охтирському дитячому містечку-інтернаті. За­кінчив Харківський автошляховий технікум (1932), працював за фахом у Таджикистані. 1935 р. був призваний до Червоної армії. Демобілізувавшись (1937), повернувся на Сумщину, деякий час учителював. Навчався в Літературному інституті ім. Максима Горького в Москві (1938—1941).

У 1939 р. пішов добровольцем на фронт, воював з білофінами. З перших днів Великої Вітчизняної війни — знову добро­вольцем на її передньому краї. З 1943 р. був командиром підроз­ділу партизанського з'єднання С. Ковпака.

І під час навчання в інституті, і в перервах між боями писав вірші, проте публікувати їх не поспішав, хоча до цього його спонукали товариші.

Перша збірка «Карпатський рейд» складена з віршів, ство­рених у бойових походах «від Путивля до Делятина», ознаме­нувала прихід до української літератури своєрідної творчої особистості.

Повоєнні роки були для П. Воронька часом плідної праці. Поет ніби надолужував «згаяне» в юнацькі роки. Вистражда­ний на війні і зафіксований у серці та пам'яті життєвий мате­ріал потребував творчого осмислення. Збірки цього періоду: «Весняний грім» (1947); «Великий світ» (1948); «Славен мир» (1950); «Обов'язок» (1955); «Моя Гуцульщина», «Драгі другарі» (обидві 1959) та ін.

У поезії другої половини 40—50-х років також багато віршів, навіяних героїкою і трагікою недавніх битв: «Солдат», «Моги­ла генерала Руднєва», «Пісня про Лівшу», «Вдень накувала зо­зуля», «Ой, ганьба», «Пісня ветерана», «Винесла відерце за ворота» та ін.

Значне місце в ліриці поета посідає інтимна, любовна тема­тика, органічно поєднана з іншою, загальносуспільною («Мені приснилась та білява», «Тільки згадка торкнеться рукою», «Я не шукав кохання», «Є почуття такі прозорі» та ін.).

Широке визнання здобули пісні на тексти П. Воронька — «Коні вороні», «Ходімо, кохана, у ліс», «І чого тікати» та ін. Свого часу поета називали піснярем, зважаючи на властиві його ліриці музичність, звукову інструментовку, близькість до архітектоніки народної пісні.

Епічне начало таланту П. Воронька на всю силу виявилось у його кращих поемах «Безсмертя», «Ярославна» (обидві 1945), «За всі літа розлуки» (1945—1962).

У 60—70-х роках виходять такі твори: «Мирний неспокій», «Через гони літ» (1960), «Гнівом Африка клекоче» (1961), «Коли я в Київ повертаюсь» (1962), «Скресання» (1967), «Поки жи­вий— іду», «У світлі блискавиць» (обидві 1968), «Повінь» (1970), «Здвиг-земля» (1976), «Узьмінь» (1979), «Батькові долоні», «Со­вість пам'яті» (обидві 1980). П. Воронько — автор багатьох кни­жок для дітей. До 70-річчя поета було надруковано чотири томи його вибраних творів.

П. Воронько — лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевчен­ка (за книгу «Повінь», 1972), літературної премії ім. Лесі Україн­ки (за збірки віршів «Всім по сім», «Читаночка», «Сніжна зіронь­ка горить», «Облітав журавель», драматична поема «Казка про Чугайстра», 1976).

Помер 10 серпня 1988 р. Похований у Києві.

Галан Ярослав Олександрович (псевдоніми: Яга, Мирон Яро та ін.)

Український письменник

Народився 27 липня 1902 р. у м. Динув, нині Пшемисльського воєводства (Польща), в сім'ї дрібного службовця. Спочатку навчався у місцевій школі, потім у Пере­мишлі — в чотирирічній школі і в гімназії. 1915 р. сім'я Я. Галана евакуювалась до Ростова-на-Дону, звідки у 1918 р. повернулася до Перемишля. Навчався у Віденському (1923— 1926) і Краківському (1926—1928) університетах.

В університеті Я. Галан написав свою першу п'єсу «Дон­кіхот із Еттенгайму» (1927). Після закінчення Краківського університету (1928) рік викладав польську мову в українській гімназії в Луцьку, а 1929 р. був позбавлений права на педаго­гічну роботу в межах тодішньої Польщі як член КПЗУ та один із засновників і керівників організації революційних письмен­ників «Гроно». У 1930—1932 рр. працював у журналі «Вікна». В 1932—1939 рр. був безробітним, брав активну участь у підпільній роботі, в підготовці й проведенні Антифашистського конгресу діячів культури 1936 р. у Львові. Перебував під особ­ливим наглядом поліції, двічі (1936 і 1937) був заарештований.

Після возз'єднання Західної України з УРСР працював у ре­дакціях газет «Вільна Україна», «Правда України», «Радянська Україна». У роки другої світової війни був коментатором на ра­діостанціях ім. Т. Г. Шевченка, «Радянська Україна», «Дніпро». З листопада 1945 р. по квітень 1946 р. — спецкор газети «Ра­дянська Україна» на Нюрнберзькому процесі. Продовжував зай­матися літературною діяльністю як драматург (п'єси «Вантаж», «Вероніка» (обидві 1930). Проблемам визвольної боротьби на­роду Західної України присвячені сатирична комедія «99 %» (1930), драма «Осередок» (1932). У творах «Кара», «Цілина», «Невідомий Петро» (всі 1932), «Померлі борються» (1934) та ін. в основу сюжетів покладено конкретні події визвольної бороть­би трудящих Західної України. Широко відома його публіцисти­ка, спрямована проти фашизму. Вже у своїх перших памфлетах, що друкувалися у «Вікнах», він викривав імперські плани Гітлера і нацистів. Радіокоментарі Я. Галана в роки війни сповнені глибокого аналізу подій у світі, нищівного осуду німецько-фашист­ського розбою. У збірках сатиричних нарисів, памфлетів, фейле­тонів «їх обличчя» (1948), «Перед лицем фактів» (1949) показав злочинне нутро верховодів фашистської Німеччини.

Велику увагу Я. Галан приділяв висвітленню українсько- польських відносин. Багато писав польською мовою (повість «Гори димлять», оповідання «Померлі борються» та ін.), друку­вався в прогресивній польській періодиці. Виступав також як літературний і театральний критик.

24 жовтня 1949 р. загинув від рук найманих убивць. Похо­ваний у Львові.