Леонід Макарович Кравчук народився 10 січня 1934 року в родині селянина. Батько в 1930-і роки служив у польській кавалерії, пізніше він та мати Кравчука працювали у польських осадників, під час Великої Вітчизняної війни батько Леоніда Кравчука загинув на фронті.
Закінчив Київський національний університет в 1958р, Академію суспільних наук при ЦК КПРС в 1970р. Кандидат економічних наук, кандидатську дисертацію захистив за темою «Сутність прибутку при соціалізмі та її роль у колгоспному виробництві». З 1958 працює викладачем Черновіцького фінансового технікума. 1960-1967 працює консультантом-методистом у Будинку політпросвіти, лектором, помічником секретаря, завідуючим відділом агітації і пропаганди Черновіцкого обкому КПУ. З 1967-1970 є аспірантом Академії суспільних наук при ЦК КПРС. Працює завідувачем сектору, інспектором, помічником секретаря, першим заступником завідувача відділу, завідувачем відділу агітації і пропаганди ЦК КПУ. З 1988-1990 очолює ідеологічний відділ, секретар ЦК КПУ. Другий секретар ЦК КПУ.
В кінці 1980-х років на сторінках газети «Вечірній Київ» Кравчук починає відкриту дискусію з прихильниками української незалежності. На тлі досить консервативного керівництва КПУ його позиція виглядає більш ніж поміркованою. У 1989р став кандидатом у члени Політбюро, а через рік членом Політбюро ЦК КПУ.
У березні 1990 року обраний депутатом Верховної ради України, а через рік голова Верховної ради України.
З 1990 був членом ЦК КПРС. Вийшов з КПРС після провалу спроби державного перевороту в серпні 1991 року.
1 грудня 1991 Леонід Кравчук був обраний президентом України на перших прямих президентських виборах, набравши 61,6% голосів. На сесії Верховної Ради України 22 серпня 1992 року в Києві, Микола Плав'юк офіційно передав свої повноваження і діяльність Української Народної Республіки (УНР) першому президентові незалежної України Леоніду Кравчуку, який був обраний в 1991 році. У своїй заяві Плав'юк проголосив, що нинішня Українська держава є законним правонаступником Української Народної Республіки.
На дострокових президентських виборах 1994 року (на проведення яких він погодився під тиском масових страйків літа 1993 року) у другому турі програв Леоніду Кучмі, набравши 45,1% голосів. У вересні 1994 обраний депутатом Верховної ради, член фракції «Соціально-ринковий вибір», пізніше увійшов до депутатської групи «Конституційний центр».
У 1998 році знову обраний депутатом Верховної ради України як лідер партійного списку Соціал-демократичної партії України (об'єднаної).
З 1998 року - член СДПУ (о) і Політбюро СДПУ (о).
21 серпня 2001 за видатний особистий внесок за становлення і розвиток незалежної Української держави, багаторічну активну політичну і громадську діяльність Леоніду Кравчуку присвоєно Звання Герой України з врученням ордена Держави
У 2002 році переобраний депутатом за списком СДПУ (о). У вересні 2005 року ініціював скандал про фінансування Борисом Березовським у 2004 році президентської виборчої кампанії Віктора Ющенка.
На парламентських виборах 2006 року СДПУ (о) не змогла подолати 3% бар'єр.
26 квітня 2006 Леонід Кравчук заявив про намір "вийти з керівних органів партії і зайнятися суспільно-політичною діяльністю в більш вільному режимі", не будучи прив'язаним до однієї партії.
Дружина Антоніна Михайлівна - доцент економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Син Олександр - підприємець.
Автор книг «Держава і влада: досвід адміністративної реформи» (2001) і «Маємо те, що маємо» (2002), і більше 500 статей.