Сергій Корольов

Сергій Корольов
Born
1907-01-12
Died
1966-01-14
Батьки
Father: 
Павло Якович
Mother: 
Марія Миколаївна

Сергій Павлович Корольов народився 12 січ­ня 1907 р. (30 грудня 1906 року за старим стилем) у Житомирі. Його батьки, Павло Якович і Марія Миколаївна (від народження Москаленко), були вчителями. їхнє подружнє життя не склалось, і з трьох років хлопчик виховувався у бабусі з ді­дом, Марії Матвіївни й Миколи Яковича Моска­ленків. Мати Сергійка вчилась на Київських ви­щих жіночих курсах і працювала там у канцелярії, відвідуючи сина у вільний час. Коли жіночі кур­си перевели до Саратова, син, надовго залишив­шись без матері, затужив. Єдиним з'єднуючим ланцюжком для нього стали листи. "Люба Мамо, я за тобою скучаю, і прошу писати, як твоє здоров'я, а то Ви наснились ме­ні зле. Я їв за Вас млинці і з'їв штук вісім, а перед цим штук п'ять... Аероп­лан склеїв, дуже гарний...". Від батька хлопчину геть відгородили. Намаган­ня Павла Яковича відстояти свої права через суд закінчилися лише "дозволом" надавати синові матеріальну допомогу. І все. Ніяких контактів!

Друзів-одноліток у Сергія не було, життя його у Ніжині минало бу­денно, одноманітно й нудно. Рано навчившись читати й писати, він від­крив для себе чарівну країну чисел і дій із ними — арифметику. Давалось це йому легко, як птахові спів. "Він мав виняткову пам'ять, — згадувала потім Марія Миколаївна, — добре вчився: завзято, наполегливо, без при­мусу. Він легко запам'ятовував. Навколо в сусідів не було малюків, він не знав галасу і метушні дитячого гурту. Граючись сам, мимоволі мусив ви­являти ініціативу, винахідливість, учився мислити самостійно. Силу волі загартовували невдачі. Плакати не годилось".

1914 року Москаленки разом з онуком переїздять до Києва. У жовтні 1916-го батьки Сергія офіційно розірвали шлюб, а через місяць мати вихо­дить заміж за Григорія Михайловича Баланіна, інженера-електрика, який невдовзі одержав призначення до Одеси. Тут Сергій іде в перший клас Тре­тьої гімназії. Навчання платне, але для дітей учителів — як виняток — без­коштовне, чим негайно скористалася Марія Миколаївна, зажадавши від колишнього чоловіка відповідної довідки, яку той негайно надіслав. Люди­на інтелігентна, для котрої любов до сина була вищою за сімейні чвари, Павло Якович завжди намагався допомогти при першій-ліпшій нагоді. Вчитись у гімназії, проте, Сергієві не довелося. Настали смутні часи — ре­волюція. На вулицях міста неспокійно, стрілянина, гімназію закрили. Який вихід? Мабуть, учитися самостійно. Так і вирішили. Вітчим, маючи два дипломи інженера з електричних машин (одержані один у Німеччині, дру­гий — у Київському політехнічному інституті), був пасинкові за наставни­ка. Григорій Михайлович записав Сергія до модельного гуртка портового клубу, згодом хлопчина запалився мрією побудувати планер. Але ж не за­вадило подбати і про здобуття офіційної освіти. Тоді так було заведено: ко­жен, хто закінчує середній навчальний заклад, повинен мати також робіт­ничий фах. У 1922 році, склавши екстерном усі іспити, Сергій поступає у передвипускний клас Першої одеської будпрофшколи. Але його стихія — авіація. Це більше, ніж юнацька мрія, це покликання. І Сергій стає членом щойно організованого Товариства авіації і повітроплавання України та Криму (ТАПУК), закінчуючи спочатку курси пропагандистів, а згодом — теорії і практики проектування літальних апаратів. Знання з планеризму він черпав переважно з книг. Тільки в оригіналі, німецькою, якою вільно во­лодів не без допомоги вітчима, прочитав їх десятків зо три.

У липні 1924 року президія Одеського відділення ТАПУК затверджує проект планера сімнадцятилітнього конструктора — технічні розрахунки, дванадцять аркушів креслень і пояснювальна записка. В серпні проект безмоторного літака К-5 визнано вартим для втілення і надіслано до Цен­тральної спортивної секції у Харкові, тодішній столиці України. Пара­лельно Сергій закінчує будпрофшколу й одержує свідоцтво про середню освіту, в якому зазначалося, що він "склав заліки з політграмоти, росій­ської, української і німецької мов, математики, опору матеріалів, фізики, гігієни праці, історії культури, креслення, практичних робіт у майстер­нях" і, крім того, здобув спеціальність муляра та черепичника.

З осені 1924-го Сергій Корольов — студент механічного факультету Київського політехнічного інституту. Інститут привабив його насамперед славетним професорсько-викладацьким складом, наявністю планерного гуртка, а також тим, що в його стінах навчався Ігор Сікорський, один із фундаторів вітчизняного літакобудування. На факультеті планувалося розпочати підготовку авіаційних інженерів. Усе складалось добре, за од­ним винятком: для тих, хто не засвідчив своє пролетарське походження, навчання було платне. Студенти підробляли, де лише траплялася нагода, адже лекції починались о 16 годині. "Прокидаюсь рано, — писав Сергій матері, — годині о п'ятій. Біжу до редакції, забираю газети, а потім мчу на Солом'янку, розношу. Так от і заробляю вісім карбованців".

Наприкінці літа 1926 року ректор В.Бобров визнає, що його спроби відкрити при механічному факультеті авіаційне відділення виявились марними. І порадив бажаючим отримати цю спеціальність перевестися до Москви — у Вище технічне училище або Військово-повітряну академію. С.Корольов не вагався — вибрав аеромеханічний факультет МВТУ імені Баумана (згодом цей факультет виокремився в самостійний авіаінститут). Спеціальність — літакобудування.

Для дипломної роботи він затвердив двомісний літак власної конст­рукції. Науковим керівником погодився бути Андрій Миколайович Туполєв. Після захисту проект літака С.Корольова СК-4 перейшов у вироб­ничу стадію. Сергій днює і ночує в цеху — аж до завершення робіт. За штурвал СК-4 у першому польоті сів льотчик-випробувач Дмитро Олек­сандрович Кошиц, пасажиром був конструктор — С. Корольов. Випробу­вання пройшло успішно, лише при посадці пошкоджено шасі.

Роки навчання в МВТУ Сергій Корольов поєднував з роботою на за­водах авіаційної промисловості. З простого техніка він швидко виріс до інженера-конструктора, випробувача перших нових крилатих машин.

Він прагне досконалості, всепоглинаючого самопізнання, досвіду в найрізноманітніших сферах, пов'язаних з небом, польотами. Ще більше ущільнивши графік своєї зайнятості, без відриву, як то кажуть, від вико­нання основних обов'язків, упродовж 1928—1930 рр. він закінчує школи планеристів та пілотів-майстрів тривалого польоту, одержавши свідоцтво за №12, а також диплом льотчика.

Восени 1929 року на VI всесоюзних планерних змаганнях у Криму вперше було заявлено та продемонстровано планер конструкції двох Сер­гіїв, Корольова й Іллюшина, названого ними на честь місця проведення польотів "Коктебель". Випробував планер Костянтин Костянтинович Арцеулов, знаменитий ас, який першим у Росії виконав на літакові штопор. Мало кому відомо, що Арцеулов — онук чудового художника-мариніста І.Айвазовського. Мати Кості, Жанна Іванівна, четверта донька художника, мріяла, щоб син пішов слідами діда. Костянтин не перечив — став і ху­дожником, і льотчиком. Шість тисяч годин провів він у небі, випробову­вав перші військові винищувачі. І перші портрети легендарних льотчиків — Михайла Водоп'янова, Валерія Чкалова — належали пензлю художни­ка Арцеулова. 15 жовтня піднімає "Коктебель" у небо і сам Корольов.

А проте — чому саме планери? Либонь тому, що на зорі повітропла­вання, будуючи свої гвинтокрилі машини, конструктори намагались нас­лідувати птахів, їх вільний, майже без порухів крил, політ над землею. Розвиток авіації будь-якої країни пройшов через планеробудування.

Через рік, у жовтні 1930-го, С.Корольов виступає з новим своїм дітищем — планером СК-3 "Червона зірка". Конструктор особисто готується до рекордного польоту, але його звалив тиф. Автора замінив начальник льотної частини змагань, відомий випробувач Василь Андрійович Степанченок. Під час польоту на відстані ста метрів від землі планер СК-3 стрім­ко злинув угору й виконав петлю Нестерова, потому набрав висоту й пов­торив її двічі. У світі ще нікому не вдалося сконструювати такий безмоторник, на якому можна було виконати "мертву петлю". Тиф спричинив ускладнення, й консиліум лікарів наполіг на трепана­ції черепа.

Січень 1931-го — найжорстокіший присуд: інвалідність. Страшний го­ловний біль. Але, страждаючи, Сергій усе ж береться студіювати працю "Ре­активний аероплан" К.Ціолковського, ідеями якого перейнявся в студент­ські роки. Реальність неймовірного поглинає його, спонукає робити крес­лення, розрахунки, і це самозречення, ця заглибленість у справу життя, від­даність покликанню допомагають одужати. Ставши на ноги, С.Корольов повертається на роботу в авіапромисловість, а вільний час проводить серед ентузіастів гуртка Тсоавіахіму (Товариство сприяння обороні, авіаційному та хімічному будівництву), захоплених мріями про міжзоряні експедиції. 5 жовтня 1931 р. на аеродромі все того ж Тсоавіахіму відбулася зуст­річ С.Корольова з Ф.Цандером. Фрідріх Артурович, один із перших вина­хідників реактивних двигунів, запалився пропозицією Сергія Павловича переобладнати безхвостий планер БІЧ-8 на ракетоплан.

Це тепер кожен школяр знає, що за короткими позначками "Як", "Іл", "Ан", "Ту" стоять прізвища славетних генеральних конструкторів — Яковлєв, Іллюшин, Антонов, Туполєв. А тоді... Від планера — до літака, від літака — до космічних апаратів, так ішов розвиток авіації і космонав­тики. Планери Б.Черановського, що дивували всіх незвичністю форм та експлуатаційними характеристиками, пілоти лагідно називали "безхвости- ками". Хто б міг уявити, що цей "безхвостик" послугує прообразом кос­мічних кораблів! "Ми, молоді конструктори (ніде правди діти), як до ди­вацтва ставилися до роботи Сергія Павловича з ракетними двигунами, — признався згодом авіаконструктор, академік Олег Костянтинович Анто­нов. — Нам, планеристам, які мріяли про дуже маленькі, дуже економіч­ні двигуни для наших планерів, здавалось жахливим ставити на планер не­нажерливий реактивний двигун, здатний працювати лічені секунди. Хіба могли ми тоді передбачити, у що виллються ці роботи через десятиліття?!"

Тим часом С.Корольов практично переконався, що гвинтова авіація вичерпала себе. У цьому питанні він погоджувався із К.Ціолковським: "За ерою аеропланів гвинтових має надійти ера аеропланів реактивних, або аеропланів стратосфери".

На авіацію чекали кардинальні зміни. Початок їм поклали новатори. В 1931 р. у Москві й Ленінграді створюються Групи вивчення ракетного руху (ГВРР) при Тсоавіахімі. До них увійшли піонери вітчизняного раке­тобудування і космонавтики — Ф.Цандер, М.Тихонравов, Ю.Побєдонос- цев та ін. Вони працювали на громадських засадах, жартома називаючи себе "групою інженерів, що працюють задарма", тобто безплатно. Захоп­лений перспективами літальних апаратів нового типу, С. Корольов з та­ким завзяттям підключається до роботи "безплатників", що в липні 1932 р. його призначають начальником ГВРР (у 25 років!), щоправда, теж на громадських засадах.

Основним місцем роботи лишається ЦАГІ, Центральний аерогідроди­намічний інститут ім. М. Є. Жуковського. Осколи розкривається величезний організаторський талант С.Коро­льова. Його групі надають приміщення — занедбаний підвал на Садово- Спаській вулиці, 19 (будинок сьогодні прикрашає меморіальна дошка), і досі "безпритульні" дослідники дуже швидко облаштовують його. На пло­щі лише у 650 квадратних метрів розташовуються 26 підрозділів — проек­тні, виробничі, дослідні, випробувальні, зокрема механічний, слюсарно- складальний, зварювальний цехи, стендовий і монтажний зали тощо, С.Корольов "пробиває" фінансування, а від серпня 1932 р. — додаткову підтримку Управління РСЧА з приводу позапланових матеріальних вит­рат: "Купівля друкарської машинки у приватної особи здійснена з дозво­лу начальника Авіапрому ОХА. Закупівля трансформатора (600 крб.), па­рового котла (2000 крб.) і повітряного компресора була здійснена тому, що на території ГВРР не було промислової енергії. Майстерні працювали від освітлювальної енергії, що неприпустимо. ГВРР працює в підвалі без будь-якого опалення. При дров'яних і електричних печах температура па­дала до 0". За таких умов, лише на ентузіазмі, з людськими втратами (1933 р. помирає Ф.Цандер) були створені і випробувані перші радянські ракети на гібридному (в серпні) і рідинному (жовтень 1933 р.) пальному.

Для розширення досліджень зусиль однієї лабораторії було вочевидь мало. 21 вересня 1933 р. у Москві на базі МосГВРР і газодинамічної ла­бораторії (ГДЛ) було сформовано Реактивний науково-дослідний інститут (РНДІ). С.Корольова призначають заступником начальника, начальни­ком — І.Клейменова, керівника ГДЛ. Згодом Сергій Павлович очолить провідний відділ крилатих ракет, а від 1937 р. стане начальником групи ракетних апаратів.

Призначення, звання, посади — багато їх у біографії С.Корольова. Серед них 27 червня 1933 року — чорний день. Арешт. 27 вересня — зак­рите судове засідання. І вирок: 10 років виправно-трудових таборів із поз­бавленням прав на 5 років та конфіскацією майна. Місцем покарання, як для багатьох тодішніх "ворогів народу", призначено сумнозвісну Колиму. За полегшення його долі боролась сім'я, клопотали відомі всій країні льотчики В.Гризодубова, М.Громов, авіаконструктор О.Туполєв. Останній, до речі, сам перебував за тюремними ґратами в стінах ЦКБ-29, створеного Народним комісаріатом внутрішніх справ. Разом із О.Туполєвим у Москві на вулиці Радіо, в переобладнаному під в'язницю будинку ЦАГІ, працюва­ли відомі конструктори та інженери В.Петляков, В.М'ясищев, Р.Бартіні.

С.Корольов не здавався. Він звертається до Верховної прокуратури, особисто до Й.В.Сталіна з проханням переглянути його справу. 2 березня 1940 р. Сергія Павловича етапують до Москви й запроторюють до Бутирської в'язниці. Чотири місяці нестерпного очікування в надії на краще — і 10 липня 1940 р. Особлива нарада при НКВС під головуванням Л.Берії визначає йому термін... 8 років тих самих виправно-трудових таборів! Два роки з десяти він уже відбув, отже залишалося вісім. Усе звелось до попереднього! 13 липня С.Корольов удруге звертається до Й.В.Сталіна. Він пише: "Метою і мрією мого життя було створення вперше в СРСР такої потуж­ної зброї, як реактивні літаки. Я можу довести мою невинність і хочу про- довя^гвати працювати над ракетними літаками для оборони СРСР".

Його рішучість і наполегливість перемагають. У вересні 1940 р., на­решті, змінюють так звану міру запобіжних заходів покарання відбуван­ням терміну в ЦКБ-29, яким керував "зек" О.Туполєв. С.Корольов був на межі повного фізичного виснаження.

У роки Вітчизняної війни в тому самому ранзі в'язнів вони разом із О.Туполєвим працюють над створенням літака Ту-2. Довідавшись, що в Казані є схожа "шарашка" (так називали секретні науково-дослідні або проектні інститути, де під контролем органів держбезпеки працювали вчені та інженери, як правило, "вороги народу"), де працюють над роз­робкою реактивних двигунів, С.Корольов клопочеться про переведення. В цьому йому допомагає В.Глушко, один із фундаторів рідинного ракет­ного двигунобудування, який відбував термін в Особливому технічному бюро (ОКБ) відомства всесильного Берії. Сергія Павловича під конвоєм привозять до Казані. Почалась робота над реактивним двигуном для пікі­руючою бомбардувальника Петлякова — Пе-2. Працює він, як завжди, енергійно, самовіддано, талановито. Визнання масштабу його особистос­ті та внеску в оборону країни спонукають уряд і відповідні "органи" пе­реглянути міру покарання.

27 липня 1944 року Президія Верховної Ради СРСР приймає рішення про дострокове звільнення С.Корольова з-під арешту і знімає з нього суди­мість. 15 серпня він одержує паспорт. Але Велика Вітчизняна війна триває, і вчорашнім "зекам" не можна просто роз'їхатись по домівках. Сергій Пав­лович продовжує працювати в КБ, одночасно атакуючи Наркомат авіацій­ної промисловості листами про необхідність розроблення і будівництва твердопаливних балістичних і крилатих ракет далекого радіусу дії. Аргумен­ти справляють враження й беруться до уваги — у вересні 1945 С.Корольо­ва відряджають до Німеччини в складі комісії з вивчення німецької тро­фейної техніки, насамперед ракетної. Комісія встановлює, що ракетні полігони розбомблено, всю документацію (десятки вагонів!), обладнання, конструкторів та інженерів на чолі з Вернером фон Брауном вивезено до США. Це дало серйозний поштовх для розвитку американської ракетної техніки. Саме під керівництвом В. фон Брауна у Сполучених Штатах було створено ракети "Редстоун", "Юпітер", ракети-носії типу "Сатурн" та ін.

Сергія Корольова призначають (у 1946 році) головним конструктором балістичних ракет і начальником відділу НДІ-88. Десять років напруженої праці, творчих мук, радісних звершень і злетів, утім, мало кому відомих. На все накладено найсуворіший гриф — "цілком таємно". То була справ­ді державна таємниця надзвичайної ваги і значення.

Від серпня 1956 року С.Корольов — керівник і головний конструктор найбільшого в країні ракетного центру, йому підпорядковується діяль­ність багатьох НДІ та КБ. Наукові й технічні його ідеї вимагали розмаху і потужної матеріально-технічної бази. Наукові здобутки вченого, втілені у металі, спочатку вражали, а потім захоплювали планету.

27 серпня 1957 р. здійснено запуск наддалекої міжконтинентальної багатоступінчастої балістичної ракети. Людство аплодує повідомленню про виведення 4 жовтня того ж року першого в історії штучного супутника Землі. Кожен запуск — епохальне досягнення. Апогей, тріумф ученого — 12 квітня 1961 р. Перший космічний політ на кораблі "Восток" Юрія Гагаріна. Перед самим стартом Сергій Павлович зовні спокійно і навіть сухо інструктував посланця в міжзоряний простір: "Юрію Олексійовичу! Отже, я хочу вам просто нагадати, що після хвилинної готовності мине хвили­нок шість, перш ніж почнеться політ. Тож ви не хвилюйтесь". Ділове, чіт­ке наставляння, начебто ані найменших емоцій. Та скільки праці, хвилю­вань, безсонних ночей за цією незворушністю!

12 жовтня 1964 р. виведено на орбіту перший багатомісний корабель серії "Восход" з екіпажем на борту.18 березня 1956 р. член навколоземної експедиції корабля "Восход-2" О.Леонов уперше в історії виходить з корабля у відкритий космічний простір. Під керівництвом головного конструктора С.Корольова створено пер­ші космічні апарати серій "Луна", "Венера", "Марс", "Зонд", деякі су­путники серії "Космос", а також проект космічного корабля "Союз". Він не обмежував свою діяльність ракетоносіями і космічними апаратами. Після старту другого супутника Сергій Павлович сказав: "Надійний міст із Землі в Космос уже перекинуто запуском штучних супутників, і доро­га до зірок відкрита". Для практичного підтвердження цієї тези та перет­ворення її на робочу формулу вчений продовжував розробляти принци­пово нові конструкції космічних кораблів.

І так — до останнього свого дня. 14 січня 1966 року Сергій Павлович Корольов, не доживши до 60 років, помер. Прах його урочисто поховано у Кремлівській стіні.

Академік В.Котельников так охарактеризував роль головного конструк­тора: "Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного польоту, то Сергій Корольов заклав підґрунтя практичної космонавтики".