Віктор Михайлович Васнецов

Віктор Михайлович Васнецов
Born
1848-05-15
Died
1926-07-23
Wife: 
Рязанцева Олександра Володимирівна
Батьки
Father: 
Михайло Васильович Васнецов.
Mother: 
Аполлінарія Іванівна

Віктор Михайлович Васнецов народився 15 травня 1848 року в далекому Вятському селі Лопьял в великій патріархальній сім'ї сільського священика. Незабаром сім'я переїхала в село Рябово, де і пройшло дитинство художника. Він рано почав малювати, але за традицією сини повинні були успадковувати професію батька, і хлопчика в 1858 році віддали в духовне училище, а незабаром перевели в Вятську духовну семінарію.
Вятска губернія славилася тоді місцевими художниками. Чого тільки не робили майстри і майстрині: вишивка, різьба по дереву, розмальовання ложок й меблів, глиняні розписні іграшок, знамениті вятський пряники - все це бачив допитливий хлопчик.
Природа краю з горбистими перелісками і тайговими глухими лісами, звивистими річками і широкими рівнинами таїла в собі особливу чарівність і красу. Її не можна було не полюбити, не прив'язатися до неї серцем. З дитячих років чув Васнецов билини й казки про російських богатирів, протяжні сумні пісні, які на посиденьках при світлі лучин співали жінки. Це не могло не вплинути на формування світогляду майбутнього художника, на розвиток його таланту. Саме в В'ятці зародилася його пристрасна любов до мистецтва, до народного епосу.
 Використовуючи в семінарії кожну вільну хвилину, Васнецов із захопленням малював, і ця пристрасть скоро зробилася для нього не тільки радістю й відпочинком, але й головною метою в житті. Васнецов не став священиком, як мріяв батько. На останньому курсі семінарії юнак вирішив, що виїде з Вятки до Петербурга і поступить в Академію мистецтв.
  Виконавши дві жанрові картинки - "Молочниця" і "Жница" (1867) - і розігравши їх у лотерю, Васнецов на виручені гроші їде до Петербурга і починає займатися в школі Товариства заохочення мистецтв, а в 1868 році стає учнем Академії. Вимушений заробляти гроші на життя, Васнецов дає приватні уроки, ілюструє різні видання.
  В Академії почалася дружба художника з Рєпіним, Антокольським, Крамским, Стасовим. З академічних педагогів Васнецов назавжди запам'ятав П. П. Чистякова, який відразу відчув неабиякий талант юнака і працював з ним, підбадьорюючи при невдачах і радіючи його перемогам. "Багато тепла і світла внесли в моє життя розмови з Павлом Петровичем Чистяковим", - згадував художник. В Академії Васнецов пробув з 1868 по 1875 рік.
  Його перші картини - "Жебраки", "Чаювання", "Робітник з тачкою", "Старуха годує курей", "Діти розоряють гнізда" - були показані в 1872-1874 роках на виставках Товариства заохочення мистецтв. У цих творах проявилися властиві Васнецову якості: спостережливість і величезний інтерес до життя народу. Наступні дві роботи - "Книжкова крамничка" (1876, Державна Третьяковська галерея), "З квартири на квартиру" (1876, Державна Третьяковська галерея) - закріпили за ним положення художника-жанріста, що знає життя, що вміє виразно і яскраво її відтворити.
  У 1876 році Васнецов за настійною порадою друзів їде за кордон. Оселившись в околицях Парижа, він багато працює на натурі, його приваблює життя людей "простих станів" - робітників, селян; їх він постійно замальовують у свій альбом. Результатом цих спостережень стала картина "Балаган в околицях Парижа" (1877, Державний Російський музей).
  У 1878 році, після повернення на батьківщину, Васнецов з родиною переїздить до Москви. "Коли я приїхав до Москви, - писав він, - то відчув, що приїхав додому і більше їхати нікуди, - Кремль, Василь Блаженний примушували мене ледь не плакати, до такої міри все це віяло на душу рідним, незабутнім". Тут він звертається до нових тем: російського народного епосу, казки, рідної історії. Цей перехід від жанрового живопису до історичного не був несподіваним у творчості художника. Ще в Академії мистецтв Васнецов виконав ряд начерків на теми російських билин, зробив ескіз "Княжа іконописна майстерня".
  "Протиставлення жанру й історії, - писав він, - в душі моїй ніколи не було, а отже і перелому або який-небудь перехідною боротьби в мені не відбувалося ... Я завжди був переконаний, що в жанрових та історичних картинах ... у казці, пісні, билині, драмі позначається весь цілий вигляд народу, внутрішній і зовнішній, з минулим і сьогоденням, а може бути і майбутнім ... Поганий той народ, який не пам'ятає, не цінує і не любить своєї історії ".
  Перша історична картина "Після побоїща Ігоря Святославича з половцями" (1880, Державна Третьяковська галерея) експонувалася на Восьмій пересувній виставці. Поетичне оповідь "Слово о полку Ігоревім" залучило Васнецова могутньою епічною силою. Задумавши воскресити сторінки безсмертної поеми, художник вивчає історію, відвідує Збройну палату, робить безліч підготовчих етюдів, шукає найбільш вдале вирішення теми. Поступово від ескізів, в яких показано лють битви, напруженість сутички, Васнецов переходить до створення величаво-урочистої трагедії битви. Прагнучи передати глибокий зміст поеми, її героїчне звучання, художник зображує полеглих воїнів, ніби сплячих серед безкрайнього південного степу, опромінених відблисками висхідного місяця. Помітно змінилася творча манера художника. Від маленьких ретельно виписаних картин він звернувся до великих монументальних полотен, до широкого вільного живопису. Замість темної сіро-коричневої гами ранніх картин з'являються звучні, але разом з тим стримані, жовті, блакитні, червоні і сіро-зелені кольори. Картина не зустріла загального схвалення.
  У Москві художник зближається з родиною відомого мецената, багатого промисловця Сави Івановича Мамонтова, згрупувавши навколо себе цвіт російської інтелігенції. Влітку багато художників переїжджали в Абрамцево - маєток Мамонтова під Москвою, де ставилися спектаклі, писалися декорації, зводилися церкви. Тут же художники багато й плідно працювали. У 1881 році в Абрамцеві Васнецов написав один з кращих своїх творів - "Альонушка" (Державна Третьяковська галерея) - на сюжет російської казки. Зворушлива ніжність і глибока поетичність казки схвилювала чуйне серце художника. Чи не буквальне відтворення казкового сюжету, а глибоке проникнення в його емоційний лад відрізняє картину Васнецова. Застигла поза дівчинки, схилена голова, порозлягалося по плечах каштанове волосся, повний смутку погляд - все говорить про тугу й горе Альонушки. Природа співзвучна її настрою, вона немов сумує разом з дівчинкою.
 Картина "Альонушка" - одна з перших у вітчизняному мистецтві, де нерозривно злиті поезія народних сказань з поетичністю і задушевністю рідної російської природи.
  У Абрамцеві Васнецов взяв участь у створенні декорацій до п'єси-казки "Снігуронька", яку вирішено було поставити в 1881 році на аматорській сцені Мамонтова. Виконувати спектакль повинні були члени мамонтовського гуртка. Васнецову дісталася роль Діда-Мороза. Нарадні декорації Васнецова донесли до глядача чарівність поетичної казки. "Ніколи ще фантазія, - писав Стасов про декорації" Палати берендея", - не заходила так далеко і так глибоко у відтворенні архітектурних форм і орнаментики Стародавньої Русі, казкової, легендарної, билинної". Стасов домігся, щоб декорації були перенесені на велику, професійну, сцену приватної опери Мамонтова. У Абрамцеві Васнецов виступив і як архітектор: за його проектами була побудована невелика церква-усипальниця, "хатинка на курячих ніжках". На початку 1900-х років по малюнку художника виконаний фасад будівлі Третьяковської галереї і ряд приватних будинків.
  Надзвичайно цікава одна зі значних його робіт - фриз "Кам'яний вік", створений Васнецовим для Московського Історичного музею. Пропозиція історика А. С. Уварова виконати розпис, присвячену людям кам'яної доби, Васнецов спочатку категорично відкинув. Але незабаром він погодився виконати замовлення і одразу ж взявся за роботу: вивчав історичні матеріали, розмовляв з археологами, намагаючись уявити собі життя далеких предків. Близько двох років - і в Москві, і в Абрамцеві - тривала робота над двадцатипятиметровим фризом, і тільки 10 квітня 1885 художник його закінчив.
 "Враження, яке справило на сучасників" Кам'яне століття ", - писав Грабар, - мабуть, можна порівняти лише з враженням, яке справили колись" Помпея "Карла Брюллова".
  Дар Васнецова-монументаліста, що проявився в цих фризах, настільки очевидний, що в тому ж році (1885) його запросили до Києва для участі в декоративних роботах для щойно збудованого Володимирського собору. Розписи, за задумом Васнецова, повинні були стати пам'ятником стародавньої Русі, тому основне місце в них приділялася зображень князів - Володимира, Андрія Боголюбського, Олександра Невського, Дмитра Донського та ін. Стіни собору Васнецов покрив орнаментальними прикрасами, у яких фантастичні квіти та химерні звірі спліталися в химерні барвисті візерунки. Виконувати роботу було важко: батьки церкви вимагали офіційно-традиційного рішення розписів, а художник не міг відмовитися від свого сприйняття світу, від живого, реалістичного бачення. Зі стін Володимирського собору дивилися не умовні лики святих, а зображені правдиво і природно хоробрі, могутні російські люди, поборники свободи і справедливості.
  Напружена робота в соборі не завадила Васнецову здійснити й інші творчі задуми. У 1889 році він написав картину "Іван-царевич на Сірому вовку" (Державна Третьяковська галерея) і представив її на пересувній художній виставці, виконав ілюстрації до "Пісні про купця Калашникова" (1891).
  У 1891 році Васнецов з родиною повертається з Києва до Москви, поселяється поблизу Абрамцева. За допомогою Третьякова, який купив картини та ескізи художника, і С. І. Мамонтова Васнецов здійснює давню мрію - будує за своїм проектом майстерню. Тут він береться за роботу над картиною "Богатирі", ескіз до якої був зроблений багато років тому.
  На Десятій пересувної виставці 1897 року з'являється його картина "Цар Іван Васильович Грозний" (Державна Третьяковська галерея). На своїй першій персональній виставці в 1898 році Васнецов показав "Богатирів", робота над якими тривала близько двадцяти років.
 Розв'язана в монументально-декоративному плані картина відтворює образи трьох найулюбленіших народом героїв билинного епосу: Іллі Муромця, Добрині Микитовича і Альоші Поповича. Кожного з них відрізняють індивідуальні особливості.
  Прагнучи до монументального рішення, Васнецов трохи підвищує лінію горизонту, і глядач як би знизу дивиться на вершників, чіткі силуети яких виділяються на тлі світлих хмар. Тонко і шляхетно поєднуються яскраві і звучні фарби - зелена, коричнева, червона, біла, синя, надаючи особливу декоративність полотну. Пейзаж, з його неозорої широчінню, пологими пагорбами, луками, порослими дикої травою, об'єднаний плавними і спокійними ритмами з фігурами богатирів.
Тут виявилося вміння Васнецова створити епічне полотно, співзвучне народним поетичним уявленням. У 1898 році "Богатирі" зайняли почесне місце в Третьяковській галереї.
  Максим Горький захоплено писав про художника: "Все більше я люблю і поважаю цього величезного поета ... А скільки у нього ще живих, красивих, потужних сюжетів для картин! Бажаю йому безсмертя".
  На початку 1900-х років Васнецов виконує численні композиції на релігійні теми, працює одночасно над кількома картинами - "Баян" (1910, Державний Російський музей), "Спляча царівна", "Царівна-жаба" (1918), "Кащей Безсмертний" ( 1917-1926), "Царівна Несміян" (1914-1926) - і поряд інших великих композицій (усі в Будинку-музеї В. М. Васнецова в Москві).
  Творча фантазія художника здавалася невичерпною. У нього було безліч задумів, яким, на жаль, не судилося здійснитися. 23 липня 1926 в Москві, у своїй майстерні, працюючи над портретом художника Нестерова, Васнецов помер.