Сотник Василь Недайкаша з початку 1927року по липень 1934 року був керівником першого (розвідувального) сектора II секції (розвідка і контррозвідка) Генштабу Військового міністерства Державного Центру УНР в екзилі.

Василь Недайкаша народився 21 березня 1896 року у с. Глодоси Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Служив у російській царській армії, де отри­мав звання поручика.

Наприкінці 1917 — навесні 1918 року Недайкаша — один із керівників Вільного Козацтва у рідному селі Глодоси. У червні 1919 р. він вступив до загонів Махна, звідки через три місяці перейшов до Дієвої армії УНР. Був командиром кулеметної сотні 14-го полку Низових Запорожців 5-ї Селянської дивізії. У листопаді 1919 ро­ ку за наказом Ю. Тютюнника повернувся додому для організації селянських повстань проти білих та черво­них. У квітні 1920 р. на чолі загону своїх односельців приєднався до Дієвої армії УНР, яка рейдувала у Першому Зимовому поході. Згодом цей загін було пере­ йменовано на курінь. В. Недайкаша командував ним упродовж 1920 — 1922 років.

Відомо, що він прибув до Польщі на початку 1927 року, нелегально перейшовши радянсько- польський кордон. У цьому ж році був призначений керівником першого (розвідувального) сектора II сек­ ції Генштабу Військового міністерства Державного Центру УНР в екзилі.

За кордоном на першому етапі загальне керівництво уенерівською спецслужбою здійснював полковник Микола Чеботарів. У цей час (1922 — 1925 роки) розві­дувальна діяльність спецслужб Уряду УНР в екзилі не була чітко оформлена організаційно та структурно, але все-таки існувала, хоча й у дещо звуженому обсязі.

У дослідженнях польських науковців, які опрацьову­ вали архівні документи Військового міністерства Польщі, зокрема II відділу його Генштабу, згадується Микола Чеботарів як людина, котра очолювала діяль­ність уенерівської розвідки та контррозвідки. На той час М. Чеботарів перебував на посаді керівника особис­тої охорони Головного Отамана.

Після вбивства Симона Петлюри у травні 1926 року відбулася структурна реорганізація уряду і пожвав­лення роботи. Першорядна увага у цей період приділя­лася роботі спецслужби військового відомства Державного Центру УНР — II секції Генштабу. До неї входили розвідувальний сектор під назвою «Наступ», контррозвідувальний («Оборона») і так званий «сектор досліджень » (« Студії »).

Розвідувальна робота здійснювалася за такими напрямами: агентурне проникнення до урядових та партійних структур радянської України з метою ви­вчення політичного курсу; здобування інформації про боєздатність, технічне оснащення, розвиток окремих родів військ, тактику дій великих армійських з'єд­нань; активні заходи пропагандистського спрямуван­ня на терені України; з'ясування становища у прикор­донні для успішного перекидання агентів. З цією метою були створені розвідувальні пункти у європей­ ських країнах, котрі мали спільний кордон з СРСР, — Румунії, Чехословаччині, Туреччині, Болгарії, а також у Персії і навіть на Далекому Сході. Фінансування розві­дувальної роботи, як і всієї уенерівської спецслужби, загалом здійснювалося польською спецслужбою, що накладало серйозний відбиток на спрямування діяль­ності й зобов'язувало до врахування інтересів Польщі під час планування конкретних операцій. Після Миколи Чеботаріва уенерівську спецслужбу очолював (до розформування 1 січня 1936 року) генерал-хорунжий Всеволод Змієнко. На посаду керівника розвідувального підрозділу замість Василя Недайкаші він згодом призначив сотника Володимира Шевченка.

В. Недайкаша після того, як перестав займати­ся розвідувальною діяльністю, переїхав до Франції. У 1939 році проживав у м. Сансі, брав активну участь у діяльності Українського Народного Союзу. У роки Другої світової війни разом зі своїми колишніми побра­тимами з Армії УНР був ініціатором вступу українських добровольців до Французького іноземного легіону для боротьби з німецькими загарбниками. Після війни був одним із керівників Товариства колишніх вояків-українців у Франції. Помер В. Недайкаша у 60-х роках XX століття у Франції.