Сотник Василь Недайкаша з початку 1927року по липень 1934 року був керівником першого (розвідувального) сектора II секції (розвідка і контррозвідка) Генштабу Військового міністерства Державного Центру УНР в екзилі.
Василь Недайкаша народився 21 березня 1896 року у с. Глодоси Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Служив у російській царській армії, де отримав звання поручика.
Наприкінці 1917 — навесні 1918 року Недайкаша — один із керівників Вільного Козацтва у рідному селі Глодоси. У червні 1919 р. він вступив до загонів Махна, звідки через три місяці перейшов до Дієвої армії УНР. Був командиром кулеметної сотні 14-го полку Низових Запорожців 5-ї Селянської дивізії. У листопаді 1919 ро ку за наказом Ю. Тютюнника повернувся додому для організації селянських повстань проти білих та червоних. У квітні 1920 р. на чолі загону своїх односельців приєднався до Дієвої армії УНР, яка рейдувала у Першому Зимовому поході. Згодом цей загін було пере йменовано на курінь. В. Недайкаша командував ним упродовж 1920 — 1922 років.
Відомо, що він прибув до Польщі на початку 1927 року, нелегально перейшовши радянсько- польський кордон. У цьому ж році був призначений керівником першого (розвідувального) сектора II сек ції Генштабу Військового міністерства Державного Центру УНР в екзилі.
За кордоном на першому етапі загальне керівництво уенерівською спецслужбою здійснював полковник Микола Чеботарів. У цей час (1922 — 1925 роки) розвідувальна діяльність спецслужб Уряду УНР в екзилі не була чітко оформлена організаційно та структурно, але все-таки існувала, хоча й у дещо звуженому обсязі.
У дослідженнях польських науковців, які опрацьову вали архівні документи Військового міністерства Польщі, зокрема II відділу його Генштабу, згадується Микола Чеботарів як людина, котра очолювала діяльність уенерівської розвідки та контррозвідки. На той час М. Чеботарів перебував на посаді керівника особистої охорони Головного Отамана.
Після вбивства Симона Петлюри у травні 1926 року відбулася структурна реорганізація уряду і пожвавлення роботи. Першорядна увага у цей період приділялася роботі спецслужби військового відомства Державного Центру УНР — II секції Генштабу. До неї входили розвідувальний сектор під назвою «Наступ», контррозвідувальний («Оборона») і так званий «сектор досліджень » (« Студії »).
Розвідувальна робота здійснювалася за такими напрямами: агентурне проникнення до урядових та партійних структур радянської України з метою вивчення політичного курсу; здобування інформації про боєздатність, технічне оснащення, розвиток окремих родів військ, тактику дій великих армійських з'єднань; активні заходи пропагандистського спрямування на терені України; з'ясування становища у прикордонні для успішного перекидання агентів. З цією метою були створені розвідувальні пункти у європей ських країнах, котрі мали спільний кордон з СРСР, — Румунії, Чехословаччині, Туреччині, Болгарії, а також у Персії і навіть на Далекому Сході. Фінансування розвідувальної роботи, як і всієї уенерівської спецслужби, загалом здійснювалося польською спецслужбою, що накладало серйозний відбиток на спрямування діяльності й зобов'язувало до врахування інтересів Польщі під час планування конкретних операцій. Після Миколи Чеботаріва уенерівську спецслужбу очолював (до розформування 1 січня 1936 року) генерал-хорунжий Всеволод Змієнко. На посаду керівника розвідувального підрозділу замість Василя Недайкаші він згодом призначив сотника Володимира Шевченка.
В. Недайкаша після того, як перестав займатися розвідувальною діяльністю, переїхав до Франції. У 1939 році проживав у м. Сансі, брав активну участь у діяльності Українського Народного Союзу. У роки Другої світової війни разом зі своїми колишніми побратимами з Армії УНР був ініціатором вступу українських добровольців до Французького іноземного легіону для боротьби з німецькими загарбниками. Після війни був одним із керівників Товариства колишніх вояків-українців у Франції. Помер В. Недайкаша у 60-х роках XX століття у Франції.