Український філософ, просвітитель і поет

Народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухи (нині смт Пол­тавської області) в незаможній козацькій родині. 12-річним хлопцем його віддали до Києво-Могилянської акаде­мії, де провчився з перервами до 1753 р. У ці роки співав у при­дворній капелі в Петербурзі, подорожував до Угорщини (1750— 1753) з дипломатичною місією генерала Вишневецького. Згодом посів місце викладача у Переяславському колегіумі, викладав поетику, працював домашнім учителем. У 1759—1764 рр. та 1768 р. викладав у Харківському колегіумі грецьку мову, етику, давні мови. Цікавився математикою, географією, економікою, навчав етичних норм, яких завжди дотримувався сам, після чого аж до смерті був мандрівним філософом.

Одним із перших не тільки у слов'янських, а й загалом у європейських країнах Г. Сковорода порушив вимогу гуманіс­тичного, демократичного виховання людини — сильної духом і тілом, гармонійної, всебічно розвиненої, морально повноцінної, корисної народові. Інтерес Г. Сковороди до педагогіки не був випадковим. Він випливав як з професійних обов'язків учителя, вихователя молоді, так і з обставин глибоко внутрішнього ха­рактеру. Проблема виховання була у Г. Сковороди тісно пов'я­зана з його теорією самопізнання, «сродної», тобто такої, що відповідає природним нахилам, праці для кожного громадяни­на, перебудови всього суспільства через перевиховання.

Г. Сковорода вважав, що «воспитание и убогим нужно есть», говорив про потребу освіти для найбідніших верств.

Свої філософські роздуми він викладав у формі діалогів на зразок платонівських. З 1769 р. мандрував, проповідуючи свої ідеї й погляди серед народу. Основний доробок Г. Сковороди: поетична збірка «Сад божественних песней» (1753—1785), зібрання моралістичних фабул «Басни Харьковскія» (1769— 1774) (ЗО байок), курс катехізисних лекцій «Начальная дверь ко христианскому добронравию» (1768), філософські трактати та діалоги, а також переклади й листи.

Майже в усіх творах Г. Сковорода утверджував власну тео­рію трьох світів — великого (Макрокосмосу, Всесвіту), малого (людини) та символічного (Біблії).

Погляди Г. Сковороди хоча й близькі до концепції давньо­грецьких неоплатоників, проте відрізняються глибиною пору­шення світоглядних проблем стосовно внутрішнього генезису людського духу, оригінальними ідеями. Наприклад, вказував, що мудрість — поняття загальнолюдське, бо кожен народ має свою «дурницю»; підкреслював неможливість «равного равенства» у суспільстві, бо кожна людина народжується нерівною щодо іншої. Щастя людини, — писав він, — у самопізнанні та «сродном труде», а життя людини має бути життям її народу, мови, культури. Освіту й виховання треба зорієнтувати на на­ціональну культуру й народну педагогіку.

Ідеї Г. Сковороди відчутно вплинули на творчість Т. Шевчен­ка, відомих філософів — П. Юркевича, В. Соловйова, М. Бердяєва та ін.

Помер 9 листопада 1794 р. в с. Пан-Іванівка (нині Сковородинівка) Харківської області.