Анна Ярославна

Анна Ярославна
Children: 
Пилип, Емма, Роберт, Гуго
Батьки
Father: 
Ярослав Мудрий
Mother: 
Інгегерда

(між 1024 і 1032-1075)

Ярослав Мудрий мав трьох дочок, які дожили до повноліття. Серед них найвідомішою у Європі була Анна, яку віддали заміж за короля Фран­ції Генріха І Капета. Багато років після смерті чоловіка вона правила країною від імені їхнього малолітнього сина, майбутнього французького короля Філіппа І.

Народилася Анна в Києві близько 1031 р., у період, коли міжнарод­ний престиж Русі був надз­вичайно високий і багато правителів Заходу вважали за честь поріднитися з ве­ликокнязівським домом Києва. Молоді роки Анни нічим серйозно не були затьмарені. Її батьки були зразковим подружжям па­рою. Русь переживала під­несення. Київ на очах розширювався і прикрашався чудовими будівлями, а великокнязівський двір приймав посольства з усіх куточків Європи, від Візантії до Скандинавії. Дівчинка була оточена любов'ю і, як усі діти Ярослава, здобула чудову для свого часу освіту. Серед гостей батьківсько­го палацу вона не могла не милуватися відважним рицарем і поетом- скальдом, женихом своєї старшої сестри Єлизавети Гаральдом, і сама мрі­яла про не менш гідну партію.

Її доля вирішилася у 1048 р., коли в Київ прибули посли від овдовіло­го французького короля Генріха І, третього з династії Капетінгів, яка про­водила політику відновлення єдності країни після хаосу, в якому країна опинилася у X ст. На час відправлення посольства на Русь, очолюваного єпископом Готьє і міністром двору Гасселіном де Шаліньяком, Генріху вже виповнилося 37 років. Він був відомий своєю енергією та упертістю у бо­ротьбі з численними ворогами, серед яких, крім Папи римського і німець­кого імператора (нерідко ворогуючих один з одним), найбільш небезпечни­ми були його власні васали — могутні герцоги і графи Бургундії, Нормандії та Блуа. Генріх потребував впливових союзників, чий авторитет міг урівно­важувати і стримувати його ворогів, і тому звернув свою увагу на Київську Русь, яка доволі відчутно впливала на загальноєвропейські справи.

Пропозиція короля про шлюб була люб'язно прийнята Ярославом Мудрим, також зацікавленим у наявності впливових союзників на проти­лежному, приатлантичному кінці християнського світу. В супроводі Готьє і Гасселіна, трансєвропейським торговим трактом, що пролягав з Києва на захід через Краків, Прагу і Регенсбург, юна князівна вирушила в дорогу. Прибувши у Францію, 14 травня 1049 р. вона обвінчалася з Ген­ріхом у соборі старовинного міста Реймса, давній столиці франкських мо­нархів. На честь одруження Анна, яку у Франції називали Агнесою, по­дарувала цьому собору привезене з Києва чудово оформлене Євангеліє старослов'янською мовою, виконане в майстерні переписувачів при Со­фійському соборі столиці Русі. Це Євангеліє і нині є найдавнішою з відо­мих науці давньоруських книг.

У 1053 р. Анна народила Генріху сина Філіппа, а потім ще двох синів — Роберта, який помер у дитячому віці, і Гуго, котрий згодом уславився у хрестових походах і здобув прізвище Великого, графа де Вермандуа. Ан­на з дітьми жила переважно в королівській резиденції Сенсалії під Пари­жем, проте часто бувала в столиці, а також в Орлеані та інших королівсь­ких резиденціях. Її чоловік майже весь час проводив у війнах з непокір­ними васалами і могутніми сусідами. В цілому його походи були успіш­ними і сприяли зміцненню влади короля.

Повага до Анни в Європі невпинно зростала, про що свідчить лист до неї Папи Римського Миколи II. Римський первосвященик пише, що чув про її розум і благочестя і просить схиляти короля до розсудливості й по­міркованості в державних справах.

У серпні 1060 р. Генріх, після тридцятилітнього правління, помер. Пе­редчуваючи наближення смерті, він, щоб запобігти можливій боротьбі за престол, у 1059 році коронував сина Філіппа. Після смерті чоловіка Анна опинилася в надзвичайно скрутному становищі. Упокорені було васали знову почали відверто виявляти свавілля і непокірність, то ж для збере­ження синові престолу довелося шукати надійну військову підтримку. Са­мій Анні тоді ледве виповнилося тридцять років, і ця вродлива й енергій­на жінка не збиралася все життя лишатися вдовою.

Підкоряючись вимогам громадської моралі свого часу, вона мала фор­мально відійти від світу. Для цього було обрано заснований нею на честь святого Вікентія монастир Санліс. Однак невдовзі, і звісно з її згоди, во­на була викрадена звідти одним з могутніх феодалів Франції, віддаленим нащадком Карла Великого, Раулем Великим, графом Валуа, за якого вий­шла заміж, папа римський Олександр II відмовився визнати цей шлюб і навіть відлучив Рауля від церкви. Але подібна реакція "святійшого прес­толу" не дуже збентежила закоханих: вони щасливо прожили 12 років, до смерті графа в 1074 р. Увесь цей час Анна, розраховуючи на військову підтримку Рауля, фактично виконувала функції регентші Франції і ще в 1075 р. разом з сином підписувала офіційні документи. Про наступні ро­ки її життя і дату смерті нічого невідомо. Роки її регентства ознаменува­лися зміцненням на французькому престолі дому Капетінгів.