(між 1024 і 1032-1075)
Ярослав Мудрий мав трьох дочок, які дожили до повноліття. Серед них найвідомішою у Європі була Анна, яку віддали заміж за короля Франції Генріха І Капета. Багато років після смерті чоловіка вона правила країною від імені їхнього малолітнього сина, майбутнього французького короля Філіппа І.
Народилася Анна в Києві близько 1031 р., у період, коли міжнародний престиж Русі був надзвичайно високий і багато правителів Заходу вважали за честь поріднитися з великокнязівським домом Києва. Молоді роки Анни нічим серйозно не були затьмарені. Її батьки були зразковим подружжям парою. Русь переживала піднесення. Київ на очах розширювався і прикрашався чудовими будівлями, а великокнязівський двір приймав посольства з усіх куточків Європи, від Візантії до Скандинавії. Дівчинка була оточена любов'ю і, як усі діти Ярослава, здобула чудову для свого часу освіту. Серед гостей батьківського палацу вона не могла не милуватися відважним рицарем і поетом- скальдом, женихом своєї старшої сестри Єлизавети Гаральдом, і сама мріяла про не менш гідну партію.
Її доля вирішилася у 1048 р., коли в Київ прибули посли від овдовілого французького короля Генріха І, третього з династії Капетінгів, яка проводила політику відновлення єдності країни після хаосу, в якому країна опинилася у X ст. На час відправлення посольства на Русь, очолюваного єпископом Готьє і міністром двору Гасселіном де Шаліньяком, Генріху вже виповнилося 37 років. Він був відомий своєю енергією та упертістю у боротьбі з численними ворогами, серед яких, крім Папи римського і німецького імператора (нерідко ворогуючих один з одним), найбільш небезпечними були його власні васали — могутні герцоги і графи Бургундії, Нормандії та Блуа. Генріх потребував впливових союзників, чий авторитет міг урівноважувати і стримувати його ворогів, і тому звернув свою увагу на Київську Русь, яка доволі відчутно впливала на загальноєвропейські справи.
Пропозиція короля про шлюб була люб'язно прийнята Ярославом Мудрим, також зацікавленим у наявності впливових союзників на протилежному, приатлантичному кінці християнського світу. В супроводі Готьє і Гасселіна, трансєвропейським торговим трактом, що пролягав з Києва на захід через Краків, Прагу і Регенсбург, юна князівна вирушила в дорогу. Прибувши у Францію, 14 травня 1049 р. вона обвінчалася з Генріхом у соборі старовинного міста Реймса, давній столиці франкських монархів. На честь одруження Анна, яку у Франції називали Агнесою, подарувала цьому собору привезене з Києва чудово оформлене Євангеліє старослов'янською мовою, виконане в майстерні переписувачів при Софійському соборі столиці Русі. Це Євангеліє і нині є найдавнішою з відомих науці давньоруських книг.
У 1053 р. Анна народила Генріху сина Філіппа, а потім ще двох синів — Роберта, який помер у дитячому віці, і Гуго, котрий згодом уславився у хрестових походах і здобув прізвище Великого, графа де Вермандуа. Анна з дітьми жила переважно в королівській резиденції Сенсалії під Парижем, проте часто бувала в столиці, а також в Орлеані та інших королівських резиденціях. Її чоловік майже весь час проводив у війнах з непокірними васалами і могутніми сусідами. В цілому його походи були успішними і сприяли зміцненню влади короля.
Повага до Анни в Європі невпинно зростала, про що свідчить лист до неї Папи Римського Миколи II. Римський первосвященик пише, що чув про її розум і благочестя і просить схиляти короля до розсудливості й поміркованості в державних справах.
У серпні 1060 р. Генріх, після тридцятилітнього правління, помер. Передчуваючи наближення смерті, він, щоб запобігти можливій боротьбі за престол, у 1059 році коронував сина Філіппа. Після смерті чоловіка Анна опинилася в надзвичайно скрутному становищі. Упокорені було васали знову почали відверто виявляти свавілля і непокірність, то ж для збереження синові престолу довелося шукати надійну військову підтримку. Самій Анні тоді ледве виповнилося тридцять років, і ця вродлива й енергійна жінка не збиралася все життя лишатися вдовою.
Підкоряючись вимогам громадської моралі свого часу, вона мала формально відійти від світу. Для цього було обрано заснований нею на честь святого Вікентія монастир Санліс. Однак невдовзі, і звісно з її згоди, вона була викрадена звідти одним з могутніх феодалів Франції, віддаленим нащадком Карла Великого, Раулем Великим, графом Валуа, за якого вийшла заміж, папа римський Олександр II відмовився визнати цей шлюб і навіть відлучив Рауля від церкви. Але подібна реакція "святійшого престолу" не дуже збентежила закоханих: вони щасливо прожили 12 років, до смерті графа в 1074 р. Увесь цей час Анна, розраховуючи на військову підтримку Рауля, фактично виконувала функції регентші Франції і ще в 1075 р. разом з сином підписувала офіційні документи. Про наступні роки її життя і дату смерті нічого невідомо. Роки її регентства ознаменувалися зміцненням на французькому престолі дому Капетінгів.