Артемій Ведель

Артемій Ведель

В особі А.Веделя українська духовна музична культура досягла зоря­них висот. Понад 30 духовних концертів, дві Літургії, "Всеношна", 40 ок­ремих хорів і вокальних тріо на канонічні тексти — це лише те, що відо­мо на сьогодні з творчого доробку митця. Вершин композиторської майстерності Ведель досяг у жанрі духовно­го концерту. Його ім'я завжди згадується разом з іменами Максима Березовського і Дмитра Бортнянського. Всі вони українці за походженням. Од­нак лише життєвий шлях А.Веделя повною мірою пов'язаний з Україною.

Композитор жив в епоху складних і здебільшого трагічних історичних перетворень, це був період царювання Катерини II та Павла І, коли ук­раїнські землі, як і українська церква, остаточно втратили свої автономні права. В 1764 році було ліквідовано гетьманство, в 1775 році зруйновано Запорізьку Січ, в 1783 році юридично запроваджено кріпацтво в Україні. Не менш драматичною, сповненою трагічних подій, фатальних обставин була і доля такої неординарної особистості, як А.Ведель. Як писав видат­ний композитор і хоровий диригент Олександр Кошиць: "Вогнистим ме­теором промайнув над Україною талант Веделя, полишивши загадку пси­хологам і тайну біографам..."

Жодна розповідь про життєвий шлях Веделя не була б можливою без спогадів двох учнів і близьких друзів композитора — відомого співака і композитора, протоієрея Петра Івановича Турчанінова та півчого Василя Зубовського, пізніше — ієромонаха Києво-Печерської лаври Варлаама. Ці спогади не збереглися, а дійшли до нас у викладі професора Києво-Могилянської академії, журналіста, колишнього регента хору академії Вікто­ра Іпатійовича Аскоченського, котрий написав біографічні статті про А.Веделя, присвятив йому розділ в праці "Київ з його найдавнішим училищем — Академією", опублікував автобіографічні нотатки П.Турчанінова, додавши до них листи А.Веделя.

Артемій Лук'янович Ведель (справжнє прізвище — Ведельський) на­родився в 1767 році (за іншими даними — в 1770, 1772) в київській мі­щанській родині. Батько був різьбярем київського іконописного цеху. Родина мала свій будинок і садибу на Подолі біля колишнього Хрещатого яру. Відомо, що здібного до співів Артема в 9-річному віці батьки відда­ли на навчання до Києво-Могилянської академії. За 12 років навчання Ведель здобув хорошу гуманітарну освіту, в тому числі й музичну. Він гар­но співав, грав на скрипці, тому в оркестрі виконував провідні партії, а його тенор був справжньою окрасою академічного хору. Згодом Веделю довірили керування хором, звучання якого молодий музикант довів до високого мистецького рівня. Навчання в академії спри­яло й особистісному розвитку майбутнього митця, світогляд якого фор­мується в дусі гуманістичних ідей Просвітництва. Ведель вивчає праці найкращих представників української філософської школи С.Яворського, Ф.Прокоповича, М.Козачинського, Г.Кониського... Захоплюється творами Г.Сковороди — в них особлива філософія, особлива життєва мудрість, вони вчать доброті й любові до людей, вчать співчувати чужій біді, керуватися у житті власним сумлінням. На жаль, не збереглося жодного художнього портрета А.Веделя. П.Козицький у книзі "Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування" наводить спогади В.Зубовського про те, що Ведель був вродли­вим юнаком, з чудовими променистими очима на задумливому обличчі, ви­різнявся шляхетними манерами і надзвичайною скромністю. Суттєвими ри­сами його вдачі були "глибока й щира релігійність та надзвичайна ніжність і лагідність душі, завше пройнятої дещо сумним і скорботним почуттям".

За словами В.Аскоченського, Ведель, керуючи хором, ніколи не сер­дився, а помилки хористів виправляв лагідно, з усмішкою. І справа була не тільки в природі характеру, насамперед у свідомому виборі ним жит­тєвих пріоритетів, які базуються на перевазі духовності й моральної чис­тоти. Ведель буде вірний їм до останнього подиху. Зі спогадів відомо, що композитор вів майже аскетичний спосіб життя, ніколи не прагнув кар'єри, багатства, слави, співчував чужому горю...

А поки талант Веделя — співака і диригента — шліфується в роботі з хором академії. До здібного співака і диригента придивляється митро­полит Київський Самуїл Миславський, видатний діяч, який підтримував навчальний процес в академії на європейському рівні (наполягав на вве­денні в навчальну програму європейських мов, історії мистецтв, малюван­ня тощо), дбайливо опікувався студентами, роздавав своє майно (одяг і гроші) бідним і убогим. Тому зрозуміло, що, коли московський генерал- губернатор П.Єропкін звернувся до митрополита Самуїла з проханням прислати до нього знавця хорового співу, то останній рекомендував йому саме Веделя. У березні 1788 р. молодий музикант разом з кількома хорис­тами іде до Москви і там обіймає посаду капельмейстера хору і оркестру в губернаторському домі, що був одним із центрів музичного життя того­часної Москви. Деякий час Ведель очолює капелу князя Прозоровського, хоча формально служить канцеляристом у департаменті Сенату.

Можна припустити, що спроби писати музику все ж були, але які са­ме це твори? На жаль, значна частина доробку Веделя не має датування. Відомо лише, що у грудні 1792 р. Ведель був звільнений від служби за ста­ном здоров'я і повернувся до Києва.

На той час у Києві містився штаб піхотного корпуса, яким керував генерал-поручик Андрій Якович Леванідов. Генерал любив музику, зокрема духовні співи, часто відвідував з корпусним хором монастир святої Кате­рини на Подолі, заходячи після служби до отця Євстафія, відставного флотського обер-ієромонаха, який жив при монастирі. Там з генералом Леванідовим і познайомився А.Ведель, який бував у отця Євстафія разом з викладачами Києво-Могилянської академії. Присутній при цьому зна­йомстві П.Турчанінов, котрий був тоді малолітнім півчим у хорі Леванідова, згадував, що генерал, за порадою отця Євстафія упросив Веделя зас­півати. Коли Ведель з кількома хористами заспівали старовинний концерт А.Рачинського "Возлюблю тя, Господи!", генерал і всі присутні були за­чаровані голосом Веделя, після чого Леванідов запросив талановитого співака керувати корпусним хором.

Відтоді починається найщасливіший і найплідніший період у житті й творчості митця. Під його майстерним керівництвом за короткий час корпусний хор став найкращим у Києві, його виконавську манеру поча­ли запозичати інші хори. Популярність Веделя як співака і диригента швидко зростає. В.Аскоченський писав, що голос Веделя був поставлений від природи, для нього не існувало вокальних труднощів. Відомо п'ять духовних концертів 1794—95 рр., які Ведель датував власноручно. А скільки у цей натхненний період було створено інших композицій, на яких не зазначено дату?.. Щойно написані твори одразу звучали у виконанні корпусного хору, їх переймали й інші виконавці. П.Турчанінов описував величезне вражен­ня, яке справляло на нього виконання з участю автора концерту Веделя "В молитвах неусыпающую Богородицу": "В ньому всі сили тенора, й співати його треба з таким чуттям і смаком, як співав Ведель. Він сам і всі слухачі обливались слізьми. Коли він співав, щось небесне, невимов­не було в його очах".

В.Зубовський пригадує, як плакали люди під час виконання концерту "Спаси мя, Боже, яко внидоша водьі", говорить про широку популяр­ність в народі концерту "Помилуй мя, Господи, яко немощен есмь", який обійшов усю православну Русь". Хвилююче враження, за спогада­ми В.Зубовського, справляв і концерт "Доколе, Господи, забудеш мя" (ві­домий ще як концерт № 3): після його виконання хором Леванідова у Михайлівському монастирі до Веделя підійшов князь Дашков, що пере­бував тоді у Києві, зняв з себе золотий шарф і подарував композиторові, додавши ще 50 червінців. Надзвичайний емоційний вплив творів Веделя сприяв величезній по­пулярності їх. Зокрема, міністр юстиції П.Трощинський купив у композитора Літургію за 300 карбованців.

У квітні 1796 р. А Леванідова призначають генерал-губернатором Хар­ківським і Воронезьким. А.Ведель разом з кількома найкращими хориста­ми, серед яких був і П.Турчанінов, переїжджає до Харкова. Для урочистої зустрічі нового намісника композитор пише концерт "Воскресни, Боже, суди земли" і сам виконує його з новоствореним харківським хором. В особі А.Я.Леванідова А.Ведель мав справжнього захисника і покро­вителя. Генерал, задоволений працею Веделя, створює тому всі можливі умови для занять музикою, сприяє підвищенню по службі... Ще у 1794 р. композитор, за порадою Леванідова, вступив на військову службу — кан­целяристом у штабі генерала, в у 1796 р. йому присвоєно ранг капітана і призначено старшим ад'ютантом.

Сповнений творчої енергії, він пише чудові хорові концерти "Услыши,Господи, глас мой" (№ 8), "Господь спасет мя" (№ 10) і великий двохорний концерт "Проповедника верьі и слугу слова Андрея восхвалим" (№ 9). А.Ведель викладав також співи і музику у вокальному класі Казенно­го училища, готував співаків для Петербурзької співацької капели. На жаль, щасливий, сповнений творчих здобутків період життя А.Веделя був коротким. У 1796 р. по смерті Катерини II на престол сходить її син Павло І. З патологічною схильністю до військово-казарменої дисцип­ліни він перетворює на казарму всю країну, звільняє всіх катериненських урядовців. Звільнений з посади А.Я.Леванідов залишає Харків.

Ведель подає у відставку і у 1797 р. переходить на цивільну службу до Слобожансько-Українського губернатора О.Г.Теплова, у якого деякий час продовжує керувати хоровою капелою. Митця дедалі більше охоплюють розчарування і відчай: мистецьке життя у Харкові, як і по всій Російській імперії, майже завмирає. Закрито міський театр, за розпорядженням Пав­ла І, значно скорочені полкові рогові й симфонічні оркестри, зовсім лік­відовано військові хори. Але найбільш гнітюче враження на Веделя спра­вив царський указ 1797 р. про заборону співати в церквах хорові концерти. Невдовзі Ведель полишає і педагогічну роботу в Казенному училищі.

Поле творчої діяльності композитора невпинно звужувалось. Безвихідь, душевна перевтома приводять А.Веделя у серпні 1798 р. у Київ до батьків­ського дому. Рідне місто зустрічає його такою ж ворожою, сповненою три­воги, атмосферою казармених порядків, яка гнітила його в Харкові. В лис­топаді 1798 р. з'являються два хорові концерти, в яких відображено внутрішній стан Веделя — відчай, тривожне передчуття. В листі до П.Турчанінова Ведель пише: "... я недавно зробив два досить сильні концерти: 1-й "Боже, законопреступницьі возсташа на мя", а 2-й "Ко Господу всегда скорбити, воззвах", які і були співані в Братському и Софійському собо­рах; зовсім я невдоволений, що вони мене не змогли зворушити, бо нічо­го того не могли виразити, що там зображено". Композитор явно не вдо­волений виконанням, яке не відповідало його творчому задуму. Для Веделя музика — найприродніший спосіб самовираження. Створюючи хорові кон­церти, він вкладає в них усю силу своїх почуттів, внутрішніх помислів і пе­реживань. Більшість концертів написані на тексти благальних псалмів із Псалтиря, які співзвучні веделівському світогляду. Головною темою творів митця є протистояння добра і зла, творення і руйнації.Очевидно, все, що руйнувало нормальне, за принципами моральної чистоти, життя, заважало творчій самореалізації, викликало у Веделя гли­боке розчарування, призводило до психологічних зламів: "Я не знаю, що мені робити. Мені здається, що мене Бог зовсім залишив... я вкрай не влаштований в моїй долі..."(з листа до П.Турчанінова).

У січні 1799 року А.Ведель став послушником Києво-Печерської лав­ри, маючи на меті з часом прийняти постриг. П.Турчанінов, відвідуючи свого друга, помітив у ньому зміни: обличчя було виснаженим, заросло бородою, погляд "загадковий, палаючий", виглядав він самотньою і роз­чарованою людиною. Ведель розповідав Турчанінову про свої "бачення і одкровення", однак той майже нічого не зрозумів, окрім того, що компо­зитор збирається невдовзі покинути лавру, бо тут його тільки й навчають, що їсти, пити і спати. Всупереч сподіванням, Ведель не знайшов у лаврі ані душевного спокою, ані творчої атмосфери.

Повернувшись знову до батьківської домівки, композитор багато чи­тає, пише музику, на самоті гуляє схилами Дніпра. Пригадуючи цей пе­ріод життя, батько говорив про меланхолійну хворобу сина. Зустрічаю­чись із Василем Зубовським, Ведель часто просив його заспівати свої улюблені пісні, написані Г.Сковородою, "Ах, счастье, счастье, бедное, злое!" або "Ах, ты свете лестный, ты сердце крушишь..." і при цьому "за­нурював в меланхолію". Тим часом до рук архімандрита Києво-Печерської лаври Ієрофея Малицького потрапила книга, що належала Веделю і, начебто, була знайде­на в одній з келій лаври сторожем. На сторінках книги Ведель зробив кілька своїх записів, прочитавши які, Ієрофей наказав послушникам не­гайно знайти композитора і привести його до лаври.Веделя, котрий нічого не підозрював, було взято під варту. Невдовзі з'являється "Діло про поміщення на лікування у лікарню бо­жевільного — відставного капітана Веделя". Вражає те, що остаточну сан­кцію на "лікування" Веделя губернатор Києва отримує від самого царя Павла І. На справі з'являється напис "секретне", а композитор улітку 1799 року засаджений в будинок для божевільних до кінця життя (а йому лише 32 роки). Що ж було в тій книжці? Серед "чималого безглуздя", як назвали записи Веделя, фатальним виявився ось який: "1799 року за свід­чення слова Божого і прославляння його імені Катерина II убита від си­на Павла І. Павло ж із своєю фамілією до цариці Олени молодої, убити його превелебністю Київським митрополитом (так) Ієрофеєм ...". Зрозуміло, що митрополит, відомий як людина немилосердна, свавіль­на, боявся розголосу і непередбачуваної реакції царя, тому доклав усіх зу­силь, аби ізолювати Веделя. Для Павла ж людина з такими думками була особистим ворогом. Ув'язнивши талановиту людину, що мала тонку, враз­ливу психіку, в "гамівному домі", можновладці силою примушували компо­зитора збожеволіти, заборонивши, до того ж, видавати йому папір і перо.

Крім цього, було заборонено виконання творів Веделя, пізніше — на­віть їх друкування, замовчувалось ім'я великого музиканта. Жахливий, лицемірний вирок "можновладців"!

Схоже, композитор все знав і усвідомлював, що поглиблювало психіч­ну кризу. Ведель пише з божевільні листа Турчанінову: "Я знаю, що Ви тут перебуваєте, і не можу повірити тому, щоб Вас що-небудь могло втри­мати відвідати мене, але думаю, що Вас не пускають навмисно, чекаючи з хвилини на хвилину моєї вічної смерті... Я не знаю ні убивць, ні спасителів моїх, але сподіваюся тільки на обіцянку мені двох осіб ... років бу­ти в тілі. І я не думаю, щоб я інакше з ним розлучився, як хіба хтось роз­ділить мене з ним, як розділили з Богом і Церквою і Христом її, про що я нині поняття не маю, та й мати не хочу".

Звернімо ж увагу на те, що слова А.Веделя щодо участі Павла І вия­вились пророчими — в 1801 році цар був задушений. З цього приводу П.Турчанінов згадує, що під час одного з відвідувань Веделя у лікарні, композитор, раптово перервавши розмову, вигукнув: "Ура! Олександр на престолі!". Трапилось це в день убивства Павла, про що в Києві дізнались лише за кілька днів. Турчанінов вірив у надприродні здібності обдарова­ного композитора.

Олександру І (наступнику Павла І) в 1802 році була представлена справа "божевільного капітана" для перегляду з метою амністії. Але, як відомо, страх перед історичною правдою, духовне убозтво породжують жорстокість влади. 9 довгих років знущання витримав А.Ведель! Лише за кілька днів до смерті, хворого, його відпустили додому, де, з молитвою на вустах, він помер. Це сталося 14 (27) липня 1808 року. Похований він був на Щекавицькому кладовищі. Місце могили згодом загубилось. Через 100 років після смерті великого майстра хорової музики саме в стінах Київської духовної академії розпочинається процес повернення славного імені Артемія Веделя та його спадщини. Хор академії під ору­дою хорового диригента, а тоді регента хору, Олександра Кошиця поста­вив собі за мету, за словами Кошиця, "... воскресити в академії нашого славного Веделя". Майже всі хорові концерти композитора були проспі­вані хором, поки ним диригував О.Кошиць.

З 1902 року почалося опрацювання і видання творчого доробку А. Веделя. У травні 1901 року в Києві в Конгрегаційній залі Духовної академії відбулася перша лекція, присвячена творчості А.Веделя. З доповіддю вис­тупив видатний знавець церковного співу та його історії, регент хору ака­демії, дослідник життя і творчості А.Веделя В.Г.Петрушевський. Тоді ж із розповіддю про свої спостереження за впливом музики Веделя на слуха­чів виступив відомий психолог (психіатр), професор Київського універси­тету І.А.Сікорський. Хор під керівництвом О.Кошиця виконував фраг­менти творів митця. З музикою Артемія Веделя повертається до нас і дух цієї неординар­ної, величної і талановитої особистості, що і сьогодні лишається загад­кою, феноменальним явищем в історії української культури.