Український педагог,поет, перекладач, церковнии діяч

Народився приблизно в кінці 50-х — на початку 60-х років XVI ст. в с. Потелич на Львівщині в родині дріб­ного шляхтича. Дослідники припускають, що освіту отриму­вав із братом в Острозі та Львові в єзуїтських училищах.

Був дидаскалом церковнослов'янської та грецької мов. До 1591 р. працював у Львівській братській, з 1592 р. — у Берестей­ській, з 1595 р. — у Віленській школах. З 1597 р. — вчитель у праці з вивчення творчості Шекспіра. Друга праця «Нравственное учение столпов» стала поштовхом до вивчення філософії XVIII ст.

Викладав історію і російську літературу в приватних гімназіях, згодом у Московській громаді вихователів і вчителів, на Москов­ських педагогічних курсах. З 1893 по 1905 р. був членом Москов­ського театрально-літературного комітету, в 1905 р. обраний його головою.

У 1889 р. І. Іванов став членом редакційної колегії журналу «Артист». Тут, а також у журналі «Литературное обозрение», газеті «Русские ведомости» вів театральний і літературний відділи. В журналах «Русская мысль», «Мир божий» було опублі­ковано велику кількість оглядових статей про розвиток театру («Афінський театр», «Вопрос о театре в XVIII в.», «Французь­кий театр за останні 20 років»), драматургію М. Лермонтова, О. Островського, Л. Толстого, А. Чехова, У. Шекспіра, Ф. Шиллера, Ж.-Б. Мольера, Г. Ібсена, М. Метерлінка та ін. І. Іванов спів­робітничав у журналах «Воспитание», «Педагогический лис­ток», «Детское чтение», «Всходы». У різних виданнях надру­кував понад 300 статей. Кілька статей він присвятив Т. Шевченкові («Памяти Шев­ченко», 1891; «Шевченко в кругу народних поєтов», 1897). І. Іванов — автор кількох книжок.

З 1890 р. почав читати публічні лекції, частина з яких увійшла до збірки «Нова культурна сила». У 90-х роках брав актив­ну участь у засіданнях Товариства аматорів російської словес­ності. Як приват-доцент читав лекції з історії культури XVIII—XIX ст.

У 1895 р. І. Іванов захистив магістерську дисертацію «Політич­на роль французького театру у зв'язку з філософією XVIII ст.», згодом докторську «Сен-Сімон і сенсімонізм». З 1901 р. — про­фесор історії в Новоросійському університеті (Одеса). З 1905 р. викладав на Одеських жіночих курсах. У 1907 р. призначений ректором Ніжинського історико-філологічного інституту.

Велику увагу приділяв дослідженню творчості М. Гоголя («Го­голь у слов'ян», 1889; «Памяти великого нежинца», 1900; «Го­голь как человек и писатель», 1902; «Гоголь», 1902).

З 1913 по 1917 р. — професор Московського університету. Досліджував творчість І. Тургенєва, вів полеміку щодо спадщини Д. Писарева, М. Чернишевського.

Автор праць «Люди и факты западной культури», «История русской критики» (обидві 1898), «Император Александр II» (1899). Видав книжки про О. Пушкіна (1899), Шекспіра (1905), Шиллера (1903).

Спадщина І. Іванова велика й багатопланова. Вона охоплює не тільки праці з історії літератури й театру, а й із загальної історії, філософії, народної освіти. Вчений був прихильником культурно-історичної школи. Найкращі його праці й нині ста­новлять певний інтерес для літературо-знавців та істориків.

Помер 1929 р. у Москві.