Український літературознавець, поет, перекладач

Народився 26 квітня 1890 р. в м. Зіньків на Полтавщині в родині вчителя. Навчався в Охтирській гімназії, з переїздом до Переяслава (1903) перейшов до Першої київської гімназії, де вчився до 1908 р.

1908 р. М. Зеров вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. Цікавився українською історіо­графією й написав під номінальною орудою приват-доцента В. Данилевича курсову роботу «Літопись Грабянки як історич­не джерело і літературна пам'ятка».

По закінченні університету 1912 р. друкувався в українському педагогічному журналі для сім'ї і школи «Світло», виступав з рецензіями в газеті «Рада».

До 1917 р. вчителював у Златопільській гімназії. З вересня цього самого року очолював секретаріат педагогічної ради Другої ук­раїнської гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. В цей час як постійний рецензент починає активно виступати в журна­лі «Книгар», а з 1919 по 1920 р. — редактор цього журналу.

З весни 1918 р. М. Зеров зближується з українськими мит­цями й ученими, досліджує питання розкладу малоросійського дворянства, яке зріклося своєї культури і мови.

У 1920 р. виходять підготовлені ним праці «Антологія римсь­кої поезії», «Нова українська поезія». Його запрошують на роботу в Баришівську соціально-економічну школу.

З 1 вересня 1923 р. дістає посаду професора української літе­ратури Київського інституту народної освіти і розпочинає чи­тання лекцій. У грудні 1923 р. відбулася перша зустріч з М. Хви­льовим. 1924 р. виходить у світ збірка поезій «Камена», а також літературно-критичні праці «Нове українське письменство», «Леся Українка». Слава про М. Зерова випереджала його публікації.

У 1925 р. як активний член літературної групи неокласиків організував низку літературно-наукових заходів. Через це в нього з'явилося чимало опонентів, яких дратувала його вимога замість гурткового протекціонізму запровадити здорову літе­ратурну конкуренцію.

Починаючи з 1926 р. М. Зеров лише принагідно виступав як літературний критик. У цьому самому році вийшла його праця «До джерел», а через три роки — «Від Куліша до Винниченка» (1929).

1 вересня 1934 р. М. Зерова було усунено від викладання в Київському університеті, проте залишено на короткий час на кафедральній науковій роботі. Пізніше, у 1935 р. відторгнутий владою, покинутий більшістю своїх друзів, він від'їздить до Москви, сподіваючись знайти там роботу. Проте 28 квітня 1935 р. його заарештовано і в лютому 1936 р. вислано на Соловки. 9 жовтня 1937 р. при перегляді його справи М. Зерову було ви­несено вирок — вища міра покарання.

Розстріляний 3 листопада 1937 р. Реабілітований посмертно.