Зарудний Микола Якович

Український драматург

Народився 20 серпня 1921 р. в с. Оріховець на Київ­щині в родині вчителя. Тут пройшло його дитинство. Згодом сім'я переїхала в с. Великі Хутори на Вінниччині, де

М. Зарудний закінчив десятирічну школу (1939).

Початок літературної творчості припадає саме на роки навчан­ня. Першою спробою був переклад українською мовою твору Дж. Лондона «Мартін Іден». Як активний учкор він отримав від Вінницького обкому комсомолу путівку до Інституту жур­налістики у Харкові. Навчаючись в інституті, почав писати опо­відання.

На початку Великої Вітчизняної війни, його курс було ева­куйовано до Алма-Ати, де М. Зарудний 1942 р. закінчив Казах­ський державний університет. Після закінчення працював у газеті «Ворошиловградська правда».

Влітку 1944 р. добровольцем пішов на фронт, служив політпрацівником. Після демобілізації працював відповідальним секре­тарем у газеті «Вінницька правда» (1945—1960), головним редак­тором, заступником директора Київської кіностудії ім. О. Дов­женка (1961—1963), секретарем правління Спілки письменників України (1968—1969), секретарем правління Київської органі­зації Спілки письменників України (1981—1990).

Друкуватися почав з 1944 р., коли написав першу повість «Мої земляки». Автор п'єс «Весна» (1949), «На крутих бере­гах» (1955) та ін.

М. Зарудний переважно висвітлює соціально-побутові сто­рони життя. Створив кілька романів «На білому світі» (1967), «Уран» (1970), «Гілея» (1973). Письменник віддає перевагу дра­мі, досягаючи в ній дедалі більшої сценічної виразності. Це — драматична трилогія «Ніч і полум'я» (1958), «Сині роси» (1968), п'єси «За Сибіром сонце сходить» (1980) та ін.

П'єси М. Зарудного ставились у театрах України, Москви, Ленінграда, за рубежем. Окремі твори перекладено російською, болгарською, польською, чеською та іншими мовами. За вели­кий внесок у розвиток української літератури М. Зарудному було присуджено Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Помер 29 серпня 1991 р. Похований у Києві.