Український та російський філософ

Народився 1827 р. в с. Липляве Золотоніського повіту (нині Черкаської області) в родині священика. На­вчався в Полтавській семінарії, потім у Київській духовній

академії (1847—1851). Після закінчення академії працював у ній викладачем. 1852 р. здобув ступінь магістра, а 1858 р. — звання екстраординарного професора.

1850 р. в університетах Росії було вилучено з навчальних планів курс філософії. Через десять років, коли викладання цієї дисципліни вирішили відновити, виявилося, що лише П. Юркевич достатньо підготовлений, щоб очолити без попереднього закордонного відрядження університетську кафедру в Москві. Отримавши 1861 р. звання професора, він очолив кафедру філо­софії Московського університету. З 1869 по 1873 р. був деканом історико-філософського факультету. Серед його студентів були філософ В. Соловйов та історик В. Ключевський, які залишили про його лекції захоплені спогади.

П. Юркевич — автор праць: «Ідея», «Серце і його значення в духовному житті людини, за вченням слова Божого», «Із науки про людський дух», «Матеріалізм і завдання філософії», «З при­воду статей богословського змісту, вміщених у «Філософському лексиконі» (Критично-філософські уривки)», «Мова фізіологів і психологів», «Розум за вченням Платона і досвід за вченням Канта», «Читання про виховання», «Курс загальної педагогіки».

Як і інші українські філософи, П. Юркевич зображує реаль­ність плюралістичною, складеною з трьох сфер: 1) «ноуме­нального світу», ідеального царства «вічної правди»; 2) реального світу, який є царством розумних істот; 3) феноменального світу примарного існування тілесності. Активна взаємодія цих світів утворює гармонію цілісного у своєму розмаїтті світу. Проте гар­монійна взаємодія світів не означає їх повної «прозорості». На­самперед це стосується реального світу розумних істот. Розум, оперуючи ідеями, пізнає буття розумних істот, однак він принци­пово не може вичерпати індивідуальне, бо належить до загальної сфери. Цілком спроможний відповісти на питання, що є розумні істоти, розум не здатний дати відповідь на питання, хто вони є. Незбагненна розумом, «головою» глибина особистісно-індивідуального є те, що представники української класичної філософії (Г. Сковорода, М. Гоголь, кирило-мефодіївці) називали серцем. З ним (серцем) пов'язана давня (ще від К. Ставровецького і навіть Іларіона) тенденція, яка сягає докласичних часів.

Розум виявляє загальне в діяльності людей, серце — основа неповторності й унікальності особистості. Звичайно, розум, «го­лова» керує, планує, диригує, а серце — породжує. Тому істину слід шукати не тільки розумом, — писав П. Юркевич, — а, нав­паки, — серцем, адже пошук істини пов'язаний з релігійними та моральними роздумами людини. У цьому пошуку знання поєд­нуються з вірою, яка є могутнішим чинником, ніж емпіричне існування мислення. Отже, кордоцентризм був провідною ідеєю філософських поглядів П. Юркевича, «філософією серця», що знайшла продовження у філософських поглядах В. Соловйова, П. Флоренського, С. Булгакова та ін.

Помер у 1874 р.