Український філософ

Народився в 1891 р. в с. Одесько на Львівщині. Навчав­ся у Львівському університеті, згодом у Відні, Берліні, Парижі. У 1924 р. закінчив Інститут червоної професури в Моск­ві. У студентські роки видав збірку філософських поезій «Етапи».

Був професором Московського університету та Інституту народного господарства. 1925 р. очолив Інститут філософії у Хар­кові, завідував кафедрою соціології. З 1929 р. академік АН УРСР. У 1931 р. В. Юринця безпідставно звинуватили в ідеалістичному ухилі й «буржуазному естетизмі» в літературній критиці, в 1933 р. за несумісні з марксизмом погляди звільнили з посади дирек­тора Інституту філософії. У 1936 р. його було репресовано.

В. Юринець — автор «Філософсько-соціологічних нарисів» (1930), праць з історії філософії та сучасної філософії, його перу належать драми та інтермедії, літературознавчі праці («З нагоди нашої літературної дискусії», 1926; «Значення Плеханова для марк­систської соціології мистецтва», 1927; «До проблеми соціалістичної культури», 1930). Він опублікував літературознавчі дослідження про творчість П. Тичини, М. Бажана, В. Винниченка, М. Хвильового.

філософ і літератор, В. Юринець активно співробітничав з редакціями журналів, з представниками талановитої літератур­ної інтелігенції. Брав участь у дискусії про зміст і форму в мистецтві, доводячи єдність цих категорій і необхідність вбачати у творі «внутрішню» (оформлений зміст) та «зовнішню» (як предмет поетики) форму. Під час так званої літературної диску­сії 1925—1928 рр. поділяв позицію М. Хвильового, М. Зерова та їхніх прихильників. Він зазначав, що «є глибока неусвідомлена інтуїція в поклику Хвильового до Європи. Це заклик до створення в нас героїчної, конструктивістськи ясної психіки на місце нашої плаксиво-сентиментальної, рабсько-поетичної. Це протест проти нашої розмазаності, безініціативності, згуб­них наслідків нашого поневолення в минулому».

Досліджуючи зв'язок мистецтва і науки, літератури і філо­софії, В. Юринець заперечував жорстку розмежованість науко­вого та художнього творчих процесів, наголошував на принци­повій нерозривності логічного й образно-інтуїтивного аспектів як у науці, так і в мистецтві.

Розстріляний у 1937 р.