Український етнограф, антрополог, археолог

Шародився 17 березня 1847 р. в с. Крячківка на Пол­тавщині. Навчався у Новоросійському (Одеса) і Київ­ському університетах. Зі студентських років брав участь в українському національному русі. 1876 р. за допомогою Ф. Вовка в Празі було видано «Кобзар» Т. Шевченка, в якому друкувалися безцензурні твори поета. Внаслідок цього зазнав переслідувань з боку царського уряду і в 1879 р. емігрував до Франції, де про­живав до 1905 р. Саме у цей час вийшла друком французькою мовою його праця «Шлюбний ритуал та обряди на Україні»; український переклад побачив світ 1927 р. Брав участь у виданні «Матеріалів до українсько-російської етнології», підготовлених Етнографічною комісією Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові.

Повернувшись з еміграції, з 1907 р. працював приват-доцен­том, а з 1917 р. — професором Петроградського університету. Одним із перших досліджував палеолітичні пам'ятки на тери­торії України, зокрема Мізинську стоянку на Чернігівщині. Зібрав велику кількість матеріалів з етнографії. Обстоював думку про те, що українці за антропологічними ознаками ста­новлять єдиний тип, різко відмінний від російського та біло­руського. Навколо цієї ідеї серед антропологів та етнографів тривалий час точилася запекла боротьба.

Помер 30 червня 1918 р. у м. Жлобін Гомельської області.