Український композитор, диригент, письменник, музично-громадський діяч

Народився 5 квітня 1836 р. в Чернівцях в сім'ї священи­ка. Музичну освіту здобув у духовній семінарії у Чернівцях (1861) та у Віденській консерваторії у Ф. Кренна (1868). З 1861 р. був священиком у буковинських селах. З 1867 р. — на викладацькій роботі у духовній семінарії, а з 1875 р. — в Чернівецькому університеті.

З 1884 р. — голова першого Руського літературно-драматич­ного товариства, яке з його ініціативи перетворено на буко­винський «Боян». До 1901 р. працював професором музики в Чернівецькому університеті. Як композитор відомий музикою до власних оперет і поезій («Над Прутом у лузі», «Заграй ми, цигане старий», «Як би була я зозулею» та ін., а також хорами на слова Т. Шевченка («Минають дні», «Огні горять» та ін.).

Серед музичних творів композитора: оперета «Козак і Бан­дурист» (1864), мелодрама «Гнат Приблуда» (1875), опера «Убо­га Марта» (1878), музична історична драма «Петро Конашевич Сагайдачний» (1882) та «Кочубей і Мазепа» (1891), симфонія, понад 400 хорів («Збудилась Русь», 1898; «На красній Україні», 1875; «Мово рідна», 1890 та ін.), 26 музичних драм, солоспіви, ансамблі, обробки народних пісень.

Багато його пісень стали народними.

Характерною рисою музичної творчості І. Воробкевича є близькість його художніх виражальних засобів до українського мелосу, фольклору, лірики.

Як письменник створив низку творів про історичне минуле (оповідання «Турецькі бранці», 1865, поема «Нечай», 1868), життя і побут українського народу (вірш «Рекрути», 1865, опо­відання «Циганка», 1866). Гаряче відгукнувся на боротьбу сло­в'янських народів проти турецьких поневолювачів (цикл по­езій «З нещасної Болгарії», 1876).

Помер 19 жовтня 1903 р. у Чернівцях.