Державний, політичний, громадський і культурний діяч Закарпаття

Народився 17 березня 1874 р. в Міжгірському районі на Закарпатті в родині священика. Навчався на теологічному факультеті богословської семінарії в Ужгороді та у високій педагогічній школі в Будапешті. З 1900 р. працював професором Ужгородської учительської семінарії, упродовж 1917—1938 рр. був її директором. Проводив активну педагогічну діяльність з підготовки та виховання професійних учительських кадрів, видавав підручники. Перу А. Волошина належить «Практична граматика малоруської мови», яку було надрукова­но 1907 р. угорською мовою та відзначено нагородою Академії наук у Будапешті. Ця праця пропагувала ідею мовної спільності українського народу.

Понад 40 років А. Волошин був редактором і видавцем уж­городських українських газет «Наука» і «Свобода».

Починаючи з 1918 р. він відіграє активну роль у політично­му житті Закарпаття: виступає засновником Руської народної ради в Ужгороді, а потім головою Руської Центральної народ­ної ради; в 1920 р. стає головою тимчасового автономного управ­ління Підкарпатської Русі; бере участь у створенні Християн­ської народної партії, від якої був обраний послом до Чехосло­вацького парламенту (1925—1929).

Громадська діяльність А. Волошина періоду 20—30-х років багатоманітна: він організовує Учительську громаду, очолює низку громадських та культурних установ, зокрема Педагогіч­не товариство, Підкарпатський банк; був почесним головою товариства «Просвіта» в Ужгороді. В 1921 р. було надруковано його працю «О письменнім язиці Підкарпатської Русі», у 1923 р. побачили світ «Спомини» та «Дві політичні розмови», котрі свідчать про політологічні здібності автора. А. Волошин висту­пав також як літератор під псевдонімом А. Верховинського. Йому належать побутові драми «Маруся Верховинка» (1931), «Без Бога не до порога» (1935).

А. Волошин відіграв значну політичну роль у становленні державності Карпатської Русі: обирався державним секретарем першого підкарпатського уряду, створеного 11 жовтня 1938 р., а 26 жовтня — прем'єр-міністром другого уряду. За час його діяльності на цій посаді було налагоджено роботу промисло­вості, транспорту, пошти, споруджено аеропорт і радіостан­цію. На території Карпатської Русі тоді виходило 10 українсь­ких газет і журналів, було засновано державне видавництво. 15 березня 1939 р. сейм Карпатської України обрав його пре­зидентом Карпатської України.

Після окупації Прикарпаття угорцями був змушений емі­грувати до Праги, де займався педагогічною та науковою діяль­ністю.

До його наукової спадщини належать підручники з різних наук: фізики, хімії, граматики, психології, логіки, а також ме­тодики. Був професором Українського вільного університету. Із приходом у Прагу радянських військ А. Волошина було заарештовано, відвезено до лефортівської тюрми, де він за не­відомих обставин загинув.

В «Енциклопедії українознавства» за редакцією професора В. Кубійовича А. Волошин названий «батьком українського відродження на Закарпатті».