Володимир Вернадський

Володимир Вернадський

У конкурсі, проведеному нещодавно українсь­кими засобами масової інформації, Володимира Івановича Вернадського названо "Людиною століт­тя". Вернадський — один із небагатьох учених-універсалів минулого сторіччя. Він був мислителем і природознавцем найширшого профілю, одним із іасновників геохімії і радіогеології, творцем біогео­хімії, вчень про біосферу і ноосферу. Його внесок у науку відзначений численними преміями й об­ранням дійсним членом ряду світових академій на­ук і наукових товариств. Саме йому випала честь стати одним із творців і першим президентом Ук­раїнської академії наук.

Про себе Володимир Іванович писав: "Мене варто визначати як росі­янина за культурою і всім способом життя — щоправда, росіянина, все життя якого постійно було пов'язане з Україною". Так він вважав. Ук­раїна — його земля, її грунт і силу "живої речовини" Вернадський дос­ліджував і знав досконально. Його життя, його думки простиралися і пла­нетарно, і степами України, і пагорбами Полтавщини, і заплавами річок. Саме в полтавських Шишаках зародилося його вчення про живу речови­ну і біосферу.

Рід Вернадських має глибокі історичні корені і, за переказами, похо­піть від литовського шляхтича Верна, який під час Визвольної війни 1648—1654 років перейшов на бік козацьких військ Б.Хмельницького. Достовірні дані про предків Володимира Івановича починаються з його прадіда, Івана, випускника Києво-Могилянської академії, що був свяще­ником у селі Церковщина. Його син, Василь Іванович, служив лікарем, брав участь у кампаніях російської армії проти Наполеона, а потім багато років завідував шпиталями в різних гарнізонах України. Колоритною особистістю була і його дружина, Катерина Яківна, уроджена Короленко. її батько доводився прадідом відомому письменникові В.Короленку, тро­юрідному брату Володимира Івановича.

Народився Володимир Іванович Вернадський 28 лютого 1863 року и Петербурзі, у родині професора політичної економії Івана Васильовича Вернадського, який закінчив Київський університет і багато років у ньо­му викладав. Дитинство майбутнього вченого пройшло в Харкові, де його батько із середини 1860-х років працював керуючим місцевим відділен­ням Державного банку. У 1876 році родина повернулася до Петербурга, але глибоке відчуття українських коренів назавжди залишилося в душі юнака. Його єдиний гімназичний вірш присвячений багатостраждальній Україні, з історією якої переплелися долі всіх його предків:

кова думка як планетарне явище" і в 1940 році приступив до написання чергового дослідження "Хімічна будова біосфери Землі і її оточення".

Однак ситуація, що склалася цими роками в країні, негативно впли­вала на літнього вченого. Багато хто з його друзів, колег та учнів перенес­ли весь жах репресій тоталітарного режиму. В.Вернадський не залишав їх у біді, роблячи все, що від нього залежало, для полегшення їхньої долі, хоч це нечасто приносило позитивні результати. Самого В.Вернадського, зважаючи на його світову популярність і похилий вік, влада не чіпала.

У березні 1943 року наукова громадськість відзначила 80-літній юві­лей видатного вченого, тоді ж він став лауреатом Державної премії. У 1944 році Академія наук СРСР заснувала премію імені В.Вернадського. 1 лис­топада 1944 року була опублікована остання, яка побачила світ при жит­ті автора, стаття Володимира Івановича "Кілька слів про біосферу" і за­читана його остання доповідь. 6 січня 1945 року Володимир Іванович Вернадський помер у своїй московській квартирі.

У 1954—1960 роках були видані його "Вибрані твори" у п'яти томах, а та­кож ряд окремих робіт: "Хімічна будова Землі і її оточення" (1965), "Думки натураліста" у 2-х томах (1975—1977), "Жива речовина" (1978), "Вибрані праці з історії науки" (1981), "Праці із загальної історії науки" (1986), "Фі­лософські думки натураліста" (1988), "Наукова думка як планетарне явище" (1991). Особливе значення має публікація щоденників Вернадського, у яких яскраво відтворено життя тих складних і суперечливих років.

Вищою цінністю в системі еволюції Всесвіту для В.Вернадського завжди була людина. Осмислюючи становлення і розвиток біосфери Землі як єдиний еволюційний процес, учений висунув концепцію ноос­фери, планетарної "сфери розуму", якій призначено вибирати перебіг буття. Все своє свідоме життя Володимир Іванович займав принципово гуманістичну позицію. Нетривалий український період життя Вернадсь­кого був відзначений його найбільшим науково-організаційним досяг­ненням — створенням Української академії наук. У ті роки Володимир Іванович записав у своєму щоденнику: "Ви знаєте, як мені дорога Ук­раїна і як глибоко українське відродження проникає в мій національний і власний світогляд... Я вірю в майбутнє...".