Український історик і політичний діяч

Народився 9 січня 1875 р. в с. Купновичі Рудківського повіту (нині Самбірського району Львівської області). Один з учнів і послідовників М. Грушевського. Закінчив Самбірську гімназію і Львівський університет. У 1912—1914 рр. — доцент Львівського університету. У 1913—1914 рр. — в. о. голови НТШ у Львові.

У 1919—1920 рр. — керівник делегації ЗУНР на Паризькій мир­ній конференції. З 1928 р. — доцент Краківського університе­ту. Головні свої дослідження історичного, політологічного харак­теру написав в еміграції. Працював у Берліні в Українському науковому інституті. З часом С. Тома-шівський відійшов від на­родницьких поглядів свого вчителя і приєднався до держав­ницького напряму української політології та історіографії.

Належав до його консервативного крила. Історію української державності розробляв на основі історичних екскурсів, дово­дячи необхідність монархічного ладу в Україні. Обстоював по­зиції клерикальної форми правління. Свою концепцію будував на дослідженнях історії монархічних традицій Галицько-Волин­ської держави. З позицій державницької ідеології подав синтез історії княжої доби.

Був прибічником гіпотези вченого Петербурзького універ­ситету М. Присьолкова, вважав, що перша ієрархія в Україні- Русі та перше духівництво прибули не з Візантії, а з Болгарії, з Охріду, де існував незалежний від Візантії патріархат. С. Томашівський твердив, що прийняття християнства у його східній формі виключило Україну з числа повноцінних членів європей­ської спільноти.

Був членом Української національної ради, утвореної в грудні 1919 р. в Кам'янці-Подільському. На нараді членів УНР разом з В. Панейко доводив, що треба в спілці з Антантою будувати велику Росію, в складі якої на правах автономії перебувала б Україна. У 20—30-х роках XX ст. працював у Науковому това­ристві ім. Т. Шевченка, членом якого був з 90-х років XIX ст. Написав історію Галичини (у 2 т.). 1915 р. опублікував німець­кою мовою нарис «Світово-політичне значення Галичини» та український варіант «Галичина. Політико-історичний нарис з приводу світової війни». До найвідоміших праць ученого нале­жать: «Українська історія», «Ватиканські матеріали до історії України. Донесення римських нунціїв про Україну. 1648—1657» (1919), «Київська козаччина», «Народні рухи в Галицькій Русі 1648 р.» (1898), «Із записок каролінців», «Листи Петра Вели­кого до Адама Снявського», «Причинки до історії Мазепинщини» (всі три 1909), «Один момент під Зборовом» (1914), «Церков­ний бік української справи», «Австрія за цісаря Франца Йоси­па» (обидві 1916), «Під колесами історії» (1922), «Бісмарк і Украї­на» (1924), «До історії перелому Хмельниччини» (1927), «Історія церкви на Україні» (1932), «Історія України, Старинні і Середні віки» (1948).

Помер 21 грудня 1950 р. у Львові.