Український філолог, педагог, перекладач

Народився 8 листопада 1866 р. в Полтаві в родині служ­бовця. Здобув домашню освіту за програмою класичної гімназії- В 1889—1890 рр. навчався в Петербурзькому університеті як вільний слухач. У 1891—1893 рр. працював у державних устано­вах Києва і Чернігова, в редакції «Киевской старини», в бібліо­теці Київського університету. У 1910 р. закінчив Київський уні­верситет, після чого працював у навчальних закладах Варшави. Захистив магістерську дисертацію на тему «Функции генитива в южнорусской языковой области» (1913), був обраний доцен­том, а згодом (1915) — професором Варшавського університету.

У 1918 р. став одним з організаторів Української Академії наук, очолював постійну комісію з підготовки історичного слов­ника української мови. З 1918 р. працював у Київському уні­верситеті. В 1937—1944 рр. відбував заслання у Красноярсько­му краї. З 1944 р. — старший науковий працівник Інституту мовознавства АН УРСР.

З 1919 р. — академік УАН, з 1929 р. — член-кореспондент АН СРСР.

Є. Тимченко уклав «Русско-малоросский словарь» (т. 1—2, 1897—1899), був одним з укладачів і редактором «Історичного словника українського язика» (т. 1, 1930; т. 2, 1932). Брав участь у складанні «Словаря української мови» за редакцією Б. Грінченка (1907—1909). Докладний матеріал про історію становлення зву­кової системи української мови від праслов'янського періоду і до середини XX ст. містить оригінальна й визначна для свого часу праця Є. Тимченка «Курс історії українського язика. Вступ і фо­нетика» (1927). У своїх дослідженнях з історичної граматики ви­користовував порівняльно-історичний метод, зіставляючи мовні явища української та інших індоєвропейських мов і діалектів.

У працях, присвячених синтаксису відмінків української мови («Номінатив і датив в українській мові», 1925; «Вокатив і інструменталь в українській мові», 1926; «Акузатив в українській мові», 1928; «Рід в українській мові», 1929), широко використовував фольклорні матеріали. Важливим внеском у розвиток україн­ської діалектології була створена у співавторстві з К. Михальчуком «Програма до збирання діалектних одмін української мови» (1910). Написав і видав «Причинки до української діалекто­логії» (1908), «Вказівки, як записувати діалектичні матеріали на українськім язиковім просторі» (1925).

Є. Тимченко відомий також як автор кількох українських граматик: «Українська граматика» (1907), «Українська граматика для шкіл середніх» (1918). Переклав українською мовою карелофінський народний епос «Калевала» (1901), шосту пісню естон­ського народного епосу «Калевіпоег» (1945).

Незважаючи на те що окремі положення праць ученого втра­тили актуальність, його багатогранна дослідницька діяльність сприяла розширенню тематики наукових пошуків, розвитку й збагаченню філологічної науки в Україні.

Помер 22 травня 1948 р. в Києві.