Український поет, державний і громадський діяч

Народився 27 січня 1891 р. в с. Піски (нині Бобровицького району Чернігівської області) в багатодітній родині сільського дяка. З дитинства був змушений заробляти собі на хліб, співаючи в церковному хорі. Навчався в бурсі, а потім — у Чернігівській духовній семінарії. Саме тут вирішилася його подальша доля: один із викладачів семінарії — художник і поет М. Жук познайомив здібного учня з М. Коцюбинським. П. Тичина став відвідувати його «суботи», на які збиралися поети-початківці з Чернігова і навколишніх населених пунктів.

Навесні 1913 р. П. Тичина керував збірним хором, який співав над домовиною великого письменника.

У 1913—1917 рр. навчався в Київському комерційному інсти­туті і водночас працював у редакціях різних газет і журналів, помічником хормейстера в театрі М. Садовського.

Друкуватися почав з 1912 р. у журналах «Літературно-нау­ковий вісник», «Рідний край», «Українська хата».

Уже перша збірка «Сонячні кларнети» (1918) засвідчила не­абиякий талант її автора. Вірші цієї збірки вирізняються тон­кою музичністю, багатством ритмомелодики, поєднанням за­собів новітньої поезії з українською народнопісенною тради­цією. 1920 р. виходять збірки «Плуг» та «Замість сонетів і октав».

У 1923 р. поет переїхав до тодішньої столиці України Харко­ва. Був співредактором журналу «Червоний шлях». У 1923— 1925 рр. належав до літературної організації «Гарт», а трохи пізніше — до ВАПЛІТЕ. 1924 р. вийшла збірка «Вітер з Украї­ни», що стала визначною подією в літературному житті.

Звичайно, у багатьох своїх творах («Партія веде», 1934; «Чуття єдиної родини», 1938; «Сталь і ніжність», 1941; «Зростай, пре­чудовий світе», 1961 тощо) поет віддав данину часові, проте це ніскільки не применшує його таланту. В історію української літератури він увійшов як поет-новатор, який збагатив лексику, ритміку, музично-зображальні можливості українського вірша.

Багато творів П. Тичини покладено на музику. Його перу нале­жить 15 поем, зокрема поема-симфонія «Сковорода», 1971.

П. Тичина відомий також як громадський і державний діяч. У1935 р. був учасником Міжнародного антифашистського кон­гресу письменників на захист культури у Парижі. У повоєнні роки очолював Міністерство освіти УРСР, багато сил віддав від­будові зруйнованих шкіл, налагодженню випуску підручників.

Залишив велику спадщину як перекладач (перекладав тво­ри О. Пушкіна, О. Блока, Є. Баратинського, Я. Коласа, Я. Купали, І. Чавчавадзе, А. Церетелі, С. Неріс, епос «Давид Сасунський» та ін.). Автор наукових праць з літературознавства, мовознав­ства, теорії музики. До кінця життя очолював Комісію Спілки письменників України з роботи з молодими літераторами, бла­гословивши на творчий шлях багатьох українських поетів.

Академік АН УРСР з 1929.

Помер 16 вересня 1967 р. у Києві.