Український мистецтвознавець

Народився 21 грудня 1889 р. в м. Лебедин (нині Сум­ська область). У 1917 р. закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету і був залишений на кафедрі для підготовки до професури. За дипломну роботу «Іконографія українського іконостасу» молодий вчений був удостоєний золотої медалі. У 1920—1933 рр. очолював Харків­ський музей українського мистецтва.

Головною справою життя С. Таранушенка стало дослідження монументальної архітектури Лівобережжя. Він щороку органі­зовував наукові експедиції в різні регіони України, під час яких дослідив понад 60 храмів (частина з них до нашого часу не збереглася) і 150 старовинних хат. Він першим з українських мистецтвознавців звернув увагу на народне житло як на витвір мистецтва. На думку вченого, пам'ятки матеріальної культури та народного мистецтва певного населеного пункту чи регіону слід вивчати в комплексі.

Результатом його досліджень стали монографії: «Старі хати Харкова» (1922), «Покровський собор у Харкові» (1923), «Мис­тецтво Слобожанщини» (1928), «Лизогубівська кам'яниця у м. Седневі» (1932).

У жовтні 1933 р. С. Таранушенка було заарештовано, а Му­зей українського мистецтва ліквідовано. За стандартним зви­нуваченням в «українському націоналізмі» вченого засудили на 5 років таборів, а після звільнення заборонили повертатися в Україну. Жив спочатку під Перм'ю, згодом — у Курську, працював у картинній галереї. У 1950—1953 рр. завідував фон­дами Астраханської картинної галереї.

Повернутися на Батьківщину зміг лише у 1953 р. Працював в Академії архітектури в Києві. У цей період учений продов­жує плідно працювати. Він звертається до творчості Т. Шевчен­ка, художній спадщині якого присвятив монографію «Шевченко-художник» (1961) і низку статей, пише книжку «П. Д. Мартинович» (1958), статті про О. Кульчицьку, В. Кричевського, В. Боровиковського, численні розвідки з історії української архітек­тури і побуту тощо.

Остання монографія С. Таранушенка — «Монументальна архі­тектура Лівобережної України», над якою він, попри всі перепо­ни, працював упродовж усього творчого життя (1916—1968 рр.), побачила світ лише 1976 р., ставши одним із найпомітніших явищ українського мистецтвознавства повоєнних років. Помер 13 жовтня 1976 р. в Києві. Реабілітований у 1958 р.