Українська письменниця
Народилася 18 березня 1896 р. в Києві у родині інтелігенції. У 1903 р. родина переїхала до Умані. Закінчивши місцеву гімназію, вступила на історико-філологічний факультет Петербурзького університету, в якому навчалася до 1917 р.
Після Лютневої революції повернулася до Києва. Працювала в Центральній раді, а за часів Гетьманщини — у секретаріаті Міністерства закордонних справ. 31 грудня 1918 р. з представниками дипломатичної місії тодішнього уряду України емігрувала до Австрії. Перебуваючи в еміграції, закінчила філософський факультет Віденського університету, захистила дисертацію «Богдан Хмельницький та ідея української державності» й здобула науковий ступінь доктора філософії. Викладала у Віденській сільськогосподарській академії. Брала активну участь у роботі Міжнародної жіночої Ліги миру і свободи, конгресів у Відні, Дрездені, Гаазі, Амстердамі, Парижі, Вашингтоні. Певний час очолювала та була секретарем провізорного комітету «Голодуючим України».
У 1924 р. Н. Суровцева відвідала США й Канаду. Виступала з промовами на численних мітингах. Цей візит став переломним у її суспільно-політичному світогляді: вона повністю перейшла на комуністичну платформу і, повернувшись із США, вступила до лав Австрійської комуністичної партії. Разом із Ф. Корічонером (членом Комінтерну від Австралії), В. Лібкнехтом (сином Карла Лібкнехта) та В. Коссаком перекладала твори В. Леніна для видавництва «Малік», а також художню прозу В. Стефаника, В. Короленка. Видала книжку українських народних казок, десятки її статей і новел з'явилися в журналах «Робітниця» (Вінніпег), «Нова громада» (Відень), газетах «Українські щоденні вісті» (Нью-Йорк), «Робітничій газеті» (Відень).
У1925 р. Н. Суровцева переїхала до Москви, а потім до Харкова й занурилася у нове бурхливе життя: працювала у ВУФКУ, РАТАУ, Головліті, разом із М. Бажаном, Ю. Яновським, О. Довженком — у кіноуправлінні. З часом Н. Суровцеву переводять на роботу до Комісаріату закордонних справ.
У 1927 р. сталінські опричники безпідставно заарештували її, без суду ув'язнили й відправили на заслання, де вона перебувала до 1954 р. Після реабілітації Н. Суров-цева проживала в Умані. Працювала на громадських засадах в Уманському краєзнавчому музеї. Займалася творчою роботою. У 1958 р. підготувала до друку збірку новел «По той бік». Виступала зі статтями і нарисами в місцевій газеті «Уманська зоря».
Померла 13 квітня 1985 р.
Документи, що дають змогу відтворити життєвий і творчий шлях письменниці (офіційно членом Спілки письменників України вона не була), стали відомими лише 1990 р.
