Український лікар-терапевт

Народився 30 грудня 1876 р. в Одесі. Неабиякі здіб­ності М. Стражеска виявилися ще в роки навчання в Одеській гімназії. У 1899 р. з відзнакою закінчив медичний

фа­культет Київського університету. Ще в студентські роки почав займатися наукою, працював у терапевтичній клініці, яку очолював професор В. Образцов. Був залишений на кафедрі спеціальної патології і терапії Київ­ського університету, водночас інтерном терапевтичного відді­лення Київської міської лікарні.

Працюючи під керівництвом видатного клініциста В. Образцова, опанував передові тенденції Київської терапевтичної школи, яка сформувалася під безпосереднім впливом прогресив­них ідей вітчизняних клініцистів і фізіологів.

З 1910 р. — професор кафедри діагностики і спеціальної терапії та завідувач відділення Київської міської лікарні. У цей період почалося формування його клінічної школи.

У 1919 р. М. Стражеска обрали професором терапевтичної клініки медичного факультету Одеського університету, де чима­ло сил він віддав громадській роботі: був консультантом воєн­ного шпиталю, працював у міській та губернській комісіях охо­рони здоров'я.

Після повернення у 1922 р. до Києва його було обрано про­фесором Київського медичного інституту. З 1934 р. працював В Інституті клінічної фізіології АН УРСР. У 1936—1941, 1943— 1952 рр. — директор Українського науково-дослідного інституту клінічної медицини.

З 1934 р. — академік АН УРСР, з 1943 р. — академік АН СРСР, з 1944 — АМН СРСР, з 1934 р. — заслужений діяч науки УРСР.

Автор близько 300 праць з проблем клініки та лікування внутрішніх хвороб (діагностика захворювань черевної порожни­ни, органів кровообігу, опис «гарматного тону» при захворю­ванні серця). Найважливіші з них: «Атлас клинической гематологии» (1940), «Методи кисневого лікування» (1952), «О пока­заннях и противопоказаниях к переливанню крови» (1944).

У 1919 р. вперше у світі поставив діагноз «тромбоз вінцевих артерій серця» живій людині. Створив спільно з В. Василенком класифікацію серцевих хвороб, обґрунтував інфекційно- алергічну природу ревматизму, виявив зв'язок між сепсисом, ендокардитом та ревматизмом, досліджував шок, туберкульоз, геріатрію, клініку ревматизму.

Помер 27 червня 1952 р. в Києві.