Український політичний діяч

Народився 2 грудня 1890 р. в с. Рудня Борова на Жи­томирщині в сім'ї наймита. 1906 р. закінчив сільську школу, працював на лісопильних заводах.

До робітничого руху прилучився з 1908 р. У 1911—1915 рр. працював у Москві, займався самоосвітою. 1915 р. вступив до Ветеринарного інституту, однак незабаром був призваний до армії. Там О. Шумський перебував під впливом Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), провадив серед солда­тів антиурядову пропаганду, за що був заарештований і відправ­лений на Південно-Західний фронт.

V період Лютневої революції обирався делегатом з'їздів сол­датських комітетів. З армії був направлений у розпорядження Київської губернської земельної управи, від УПСР обраний до складу Центральної ради. На III з'їзді УПСР (1917) став членом ЦК, одним із лідерів її лівої течії. Чимало зробив для зближен­ня боротьбистів з більшовиками.

З початком німецько-австрійської окупації України вирушив на Волинь, організував там розподіл поміщицької землі. Він один із керівників боротьби проти військових формувань геть­мана Скоропадського, а згодом і Директорії на Житомирщині та Київщині.

З травня 1918 р. О. Шумський — член КП(б)У, входить до складу Галицького бюро при ЦК КП(б)У. В період громадянської війни виконував доручення ЦК КП(б)У. З квітня 1921 р. був представником радянської України у Польщі. 29 вересня 1924 р. політбюро ЦК КП(б)У рекомендувало О. Шумського на посаду народною комісара освіти України. Очолюючи Наркомат освіти (до 1927 р.), багато уваги приділяв питанням українізації і ство­рення належних політичних та економічних умов для всебічного культурного і духовного розвитку національних меншин.

Під час зустрічі із Й. Сталіним у жовтні 1925 р. порушив питання про усунення з посади генсека ЦК КП(б)У А. Кагановича та заміщення його українцем В. Чубарем. У листі до Кагановича та інших членів політбюро ЦК КП(б)У від 26 квітня 1926 р. Сталін поклав на О. Шумського відповідальність за по­ширення в Україні антиросійських настроїв. З ім'ям Шумсько­го був пов'язаний націоналістичний ухил — «шумськізм». Під тиском розгорнутої проти нього політичної кампанії на черв­невому (1926) пленумі ЦК КП(б)У визнав «помилковість своєї позиції».

У 1927 р. О. Шумський залишив Україну. Працював у ви­щих навчальних закладах Ленінграда, в ЦК ВКП(б), головою ЦК профспілки працівників освіти, був членом президії ВЦРПС і членом редколегії газети «За комуністичну освіту». Та незва­жаючи на це, критика так званого націоналістичного ухилу, нібито очолюваного ним, дедалі загострювалася. Якщо в 1930 р. йшлося лише про «націоналістичний ухил», «шумськізм», «хвильовізм» і «волобуєвщину», то в 1933 р. — вже про «антипартійну групу Шумського». У травні 1933 р. О. Шумського було за­арештовано і засуджено до 10 років позбавлення волі. Разом із відомими діячами КПЗУ його звинувачували в участі в Україн­ській військовій організації (УВО) і контрреволюційній діяль­ності.

Перебуваючи на засланні, О. Шумський вимагав реабілітації, у листах до Сталіна протестував проти розправи над ним. У пе­ріод Великої Вітчизняної війни пропонував свої послуги. Пра­цював над монографією «Малороси», однак знищив її текст улітку 1946 р.

Вичерпавши всі засоби боротьби за реабілітацію, прийняв рішення про самогубство як останню, найвищу форму протесту. 18 вересня 1946 р. наклав на себе руки.