Шолом-Алейхем

Шолом-Алейхем
Born
1859-02-18
Died
1917-05-13
Wife: 
Олена Лоєва
Батьки
Mother: 
Шолома Хас-Естер

Шолом-Алейхем (справжнє прізвище, ім'я, по батькові — Рабинович Шолом Нохумович) народив­ся 18 лютого (2 березня) 1859 року в місті Переясла­ві (тепер — Переяслав-Хмельницький Київської об­ласті) в родині торговця й орендаря. Шолом-Алейхем — його літературний псевдонім, що перекладається українською мовою "мир вам!".

Незабаром після народження Шолома родина Рабиновичів переїхала з Переяслава до містечка Во­роньків, розташованого неподалік, де і пройшло ди­тинство письменника. У своїх творах він увіковічив рідне місто під узагальненою назвою "Касрилівка" (від розповсюдженого серед єврейської бідноти імені Касрил). Цією назвою, як і соціально-побутовим описом, він хотів пере­дати тяжке становище єврейського люду в царській Росії. Як і всі єврейські діти з провінційних містечок того часу, Шолом спо­чатку вчився в хедері — єврейській початковій школі для навчання хлоп­чиків основ іудаїзму.

В автобіографічному романі "З ярмарку" і в інших творах Шолом- Алейхем змальовував злидні й похмуре середовище в хедері — майже се­редньовічній школі. Шолом вирізнявся з-поміж інших дітей не тільки блискучою пам'яттю, допитливим розумом, а й досить живим, веселим і пустотливим характером. Його пустощі зводилися переважно до того, що він уміло зображував різні вади чи недоліки дорослих. Він був майстер ка­рикатурно наслідувати й передражнювати. Побачивши когось уперше, Шолом відразу знаходив у ньому що-небудь незвичайне, смішне і відра­зу ж надувався, наче пузир, та й починав зображувати. У ранньому дитинстві в Шолома виявився великий інтерес до казко­вого і фантастичного. Він дуже захоплювався українськими народними переказами. Глибокий вплив на вразливого хлопчика мали казки і леген­ди про Мазепу, про Богдана Хмельницького, який нібито забрав у помі­щиків і багатих євреїв скарби, привіз їх до Воронькова і якось уночі, при місяці, закопав. Часто український колорит, чудові картини української природи змальовані у творах Шолом-Алейхема.

Брат письменника Вольф Рабинович згадує, що молодий Шолом ду­же цікавився українським пісенним і казковим фольклором. Із Софіївки Шолом привіз у 1879 році до Переяслава українські народні пісні й вір­ші Тараса Шевченка. "Коли я писав свої вірші, — згодом розповідав Шо­лом-Алейхем, — я вдень з вогнем шукав "Кобзаря", цю пісню пісень Шевченка, і не міг знайти. Я готовий був віддати що завгодно і скільки завгодно. І тепер я бачу, що не прогадав би, якби заплатив за найвищою ціною тільки за одну "Катерину". Цінуючи талант М.Некрасова, Шолом назвав Шевченка "Некрасов України". Шолом познайомився з хлопчиком Меєром із Ведмедівки, який зача­рував його прекрасними піснями і голосом. У маленького співака була ве­лика мрія — стати артистом, комедіантом. Хлопчики грали "у театр", ста­вили комедії на біблійні сюжети. Згодом один із них став відомим актором, оперним співаком Михайлом Медведєвим, інший — знамени­тим письменником.

У Воронькові батько Шолома вважався багатієм: він поставляв буряки на завод, орендував земську пошту, торгував зерном, мав магазин. Але матеріальне становище родини погіршувалося, прибутки падали, наступа­ли злидні, і в пошуках ліпших заробітків родина Рабиновичів знову пере­їжджає до Переяслава. Тут Нохум Рабинович, заклавши останні цінні ре­чі, відкриває заїжджий двір. Але матеріальне становище не поліпшилося. Убога обстановка в заїжджому домі Рабиновича не приваблювала багатих клієнтів. Вони зупинялися в затишних готелях.

Царат установив для євреїв "межу осілості" (щось на зразок гетто) — певні губернії, поза якими їм було заборонено поселятися. Винятки до­пускалися тільки для купців першої гільдії, а також для тих, хто зразково служив у війську чи мав вищу університетську освіту, для ремісників (з 1865 р.). Утім, закон про "межу осілості" мав класовий характер, тому що купцями першої гільдії, а також особами з університетською освітою мог­ли бути тільки представники заможних класів. Заборона жити в селах позбавляла євреїв можливості займатися сіль­ським господарством. Заборона жити в містах позбавляла можливості працювати в промисловості, на транспорті. У вищих і середніх навчаль­них закладах для них була встановлена сумнозвісна принизлива "відсот­кова норма". Шолом із дитинства бачив тяжке становище народних мас. Ставши письменником, він розповів правду про життя простого люду, був непе­ревершеним оповідачем народного горя. У 1871 році від холери вмерла мати Шолома Хас-Естер. Це був вели­кий удар для сім'ї. Тендітна і в усьому покірна своєму чоловікові, ця жін­ка своєю енергією і невтомною працею забезпечувала лад у домі. Батько зовсім розгубився. Він безпорадно зітхав і повторював: "Боже, що роби­ти? Як бути?".

Довелося дітей відправити в місто Богуслав до дідуся Мойше-Йосе і бабусі Гітл. Там Шолом уперше відчув себе сиротою, із сумом усвідомлю­ючи, що він зайвий рот і тягар. Батько одружився вдруге. Повернувшись до Переяслава, діти зустріли нову хазяйку — мачуху. Під впливом відомого письменника-просвітителя Авраама Мапи (1807—1867) Шолом Рабинович почав писати свій власний роман. У мові й стилі, у загальному плані він копіював Мапу, змінивши тільки назву та імена героїв. Хоча твір і був наслідувальний, він мав успіх у батька і його товаришів. Вони були вражені і мовою, і стилістичними прийомами юного автора. Всі пророкували Шолому блискуче майбутнє.

У зв'язку з цим постало питання про долю юнака. Стало очевидним, що перебування Шолома в хедері не дає йому необхідного світогляду. З 4 вересня 1873 року Шолом Рабинович почав учитися в Переяславському повітовому училищі (російськомовному). Спочатку йому довелося важкувато: погано знав російську, над ним глумилися. Несприятлива ситуація склалася й удома: треба було допома­гати в роботі, терпіти дорікання мачухи. Але любов і прагнення до знань були досить сильні в душі юнака. Він не шкодував ані сил, ані часу, виявляючи велику наполегливість, волю, і незабаром домігся успіхів: йому як кращому учневі було призначено сти­пендію в розмірі ста двадцяти карбованців на рік. Це була серйозна мате­ріальна допомога для всієї родини, що поступово грузла у злиднях.

П'ятнадцятирічним, прочитавши "Робінзона Крузо" Д.Дефо, Шолом відразу написав роман "Єврейський Робінзон Крузо", який також був схвалений батьком, сусідами і постояльцями заїжджого дому.

Він вивчив російську, читав О.Пушкіна, М.Гоголя, М.Лермонтова, М.Некрасова, М.Салтикова-Щедріна, Л.Толстого, М.Чернишевського, Д.Писарєва, В.Шекспіра, С.Сервантеса, В.Ґете, Ф.Шіллера, В.Гюго, О. де Бальзака і багатьох інших письменників. У 1876 р. Шолом закінчив училище на відмінно. Самостійне життя почалося раніше. Ще до закінчення навчального закладу він почав під­робляти, щоб продовжити навчання. Але вступити до Житомирського вчительського інституту не вдалося. Він давав приватні уроки в маленькому, поблизу Переяслава, містечку Ржищів. Та місцеві "вчителі для дівчаток", які й так конкурували між со­бою, об'єдналися і почали цькувати новоявленого вчителя, розпускаючи про нього безглузді чутки. Перебування в Ржищеві ставало неможливим. Дочекавшись кінця сезону, Шолом повернувся до Переяслава і дав слово більше ніколи не давати уроків у маленьких містечках. Після тривалих по­шуків роботи, принизливих прохань, навіть голодування, Шолому, нареш­ті, вдалося одержати місце вихователя дочки заможного орендаря Елимелеха Лоєва в селі Софіївка. Добрі стосунки з господарем, повага членів його родини, тиша сільського життя і краса природи сприяли спокійному, врівноваженому стану душі мрійливого юнака. Та головне, що наповню­вало всі три роки перебування Шолома в маєтку Лоєва справжнім щастям, була любов до учениці — Ольги Лоєвої, яка згодом і стала його дружиною.

Він ночами писав довгі сентиментальні романи, патетичні драми, зап­лутані трагедії і комедії. Щойно завершивши твір, він читав його Ользі, й обоє були в захваті. Але ненадовго. Варто було Шоломові написати но­вий твір — і він ставав шедевром, а попередній блякнув і знаходив свій кінець у грубці. У вогні загинув не один десяток романів і драм.

Незважаючи на це, і наставник, і учениця не сумнівалися в тому, що Шолому на роду написано бути письменником. І з цим пов'язували вони плани, мрії і надії. Навіть не думали про можливу розлуку, яка була вже недалеко. Довідавшись про любов юнака до його дочки, старий Лоєв найобразливішим чином прогнав учителя. І знову Шолом опинився на вулиці, без даху, роботи, з розпачем у ду­ші. Вкотре постало питання: "Що робити? Як бути?". Настали дні поне­вірянь і пошуків роботи. Юнак розраховував знайти застосування своїм знанням, одержати якусь роботу в Києві. Потай мріяв побачити кого-небудь із відомих літераторів. Шолом мав рукописи своїх творів, якими він сподівався вразити літературний світ. Але перша зустріч, із письменником Єгалелом (псевдонім Левіна), розчарувала його.

Влаштуватися в Києві Шолому не вдалося. Опинившись без коштів до існування, він змушений був звернутися до батька за грішми і повер­нутися до Переяслава. Згодом батько сказав йому, шо в найближчому до Переяслава містечку Лубни з'явилася вакансія казенного рабина. Звичай­но, не про таку роботу мріяв Шолом, не про це думав, коли писав свої романи і драми, захоплено сприйняті коханою. Але виходу не було. Не можна було втрачати і такої можливості.

Шолом поїхав до Лубен, і 21 грудня 1880 року був обраний казенним рабином. На цій посаді він намагався бути не "лицеміром, лизоблюдом у багатіїв і чиновників". З головою занурився у громадську діяльність, був ініціатором створення лікарні, світської школи для дітей бідняків. Дово­дилося переборювати відсталість, рутину й темноту затурканої обиватель­ської психології, реакційного міщанського побуту, обмови і плітки.

Пробув Шолом у Лубнах два з половиною роки, потай листуючись із Ольгою. Нарешті, після тривалої розлуки, вони зустрілися в Києві і, поп­ри волю старого Лоєва, одружилися (12 травня 1883 року).

Михайло Кауфман, зять Шолом-Алейхема, згадував: "Із дружиною він прожив тридцять років, немов щасливих тридцять днів. їхня взаємна прихильність була неповторною. Обоє зберегли ніжність почуттів і гос­троту любові до останнього подиху. Коли він відлучався з хати, то доро­гою писав їй листи. Це були послання нареченого до нареченої. Вона ве­ла всі його справи, оберігала від усіх негод. Тільки від смерті вона не могла вберегти його. Це було не в її силах..."

Перший літературний виступ Шолома Рабиновича відбувся 1879 ро­ку. Це була кореспонденція в газеті "Гацефіра" ("Світанок") давньоєв­рейською мовою. У 1881 і 1882 роках вийшли статті в газеті "Гамейліц" ("Захисник") — теж давньоєврейською. Статті початківця-літератора бу­ди присвячені питанням виховання, викладання і військової служби. У 1883 році в газеті "Юдішес фолксблат" ("Єврейський народний листок") була надрукована на ідиш його перша повість під псевдонімом "Шолом-Алейхем".

Протягом 1883—87 рр. Шолом-Алейхем опублікував серію фейлето­нів і нарисів ("Перехоплені на пошті листи", "Картини Бердичівської иулиці", "Картини Житомирської вулиці"), повісті, оповідання, драматичні сцени, вірші; російською мовою — повість "Мрійники". Він нас­лідував демократичні і просвітницькі традиції російської та єврейської літератур. У другій половині 80-х рр. Шолом-Алейхем виступив із програмою розвитку єврейської літератури. У памфлеті "Суд над Шомером, чи Суд присяжних над усіма романами Шомера. Стенографовано Шолом-Алейм-мом", у серії статей "Тема злиденності в єврейській літературі", у "Листі до друга" він повів боротьбу проти бульварної літератури Шомера і йо­го послідовників, проти ідилічної романтики, виступаючи за реалістичну народну літературу.

Шолом-Алейхем — організатор щорічника "Ди ідише фолксбібліотек" ("Єврейська народна бібліотека"), навколо якого об'єдналися відомі письменники того часу. Щорічник відіграв помітну роль в історії нової єврейської літератури. У романі "Сендер Бланк і його сімейка" сатирично зображено пореформену буржуазію. В романах "Стемпеню" і "Йоселе Соловей" Шолом- Алейхем створює образи талановитих людей із народу, приречених в умовах єврейського гендлярсько-ділового середовища на трагічну долю.

До початку 90-х рр. закінчується перший період творчості художника, який стає центральною фігурою в єврейській літературі. В ці роки він тер­пить фінансовий крах. Ставши по смерті тестя фінансовим опікуном ба­гатої спадщини, Шолом-Алейхем переїхав до Києва і зайнявся комерці­єю, але через брак досвіду збанкрутував. Знову постає грізне запитання: "Що робити?" І він їде за кордон: побував у Франції і в Австро-Угорщи­ні. Повернувшись на батьківщину, в 1891 році поселився в Одесі, де пра­цював у "Одесском листке". Наступного року почав видавати тоненький журнал "Кол Мевасер" ("Голос провіщення"), сподіваючись відновити щорічник "Єврейської народної бібліотеки". Шолом-Алейхем був єдиним автором журналу, то­му що платити іншим дописувачам не було чим. Тут він опублікував ко­лискову "Спи, дитино моя", яка стала народною, поему "Прогрес — ци­вілізація", багато літературно-критичних статей і першу серію листів із циклу "Менахем-Мендл".

Другий період його творчості починається з повісті "Менахем-Мендл" (1892 р.). Переборовши міщанські стереотипи, письменник виступає вже як зрілий аналітик сучасності, що глибоко проникає в сутність соціальних процесів. Менахем-Мендл — узагальнений тип "людини повітря", дрібний буржуа, що безуспішно намагається піднятися щаблями капіталізму. У 1894 році Шолом-Алейхем починає публікацію глав із повісті "Тев'є-молочник". Робота над цими двома творами тривала 20 років. Тев'є-молочник — теж "маленька людина", але зовсім іншого складу, ніж Менахем-Мендл. Трудар, мешканець села, він пов'язаний із землею, з та­кими ж трудівниками, як і сам. Письменник тут не претендує ні на но­визну теми, ні на оригінальність композиції. Він ніби навмисно зверта­ється до простого, звичайного сюжету, але піднімається як художник до значних узагальнень. Тев'є і Менахем-Мендл — антиподи. Для першого головне — люди­на, але не людина взагалі, а людина праці. Для другого найважливіше —гроші.

У "Менахем-Мендлі" і "Тев'є-молочнику" письменник найповніше зобразив життя єврейського народу в першому десятилітті XX століття, досягши досконалості в жанрі новелістичної повісті, у монологічній та епістолярній формах оповіді, у використанні народного гумору. До кра­щих зразків його новелістики належать і цикли "Залізничні оповідання", "Касрилівка", "Безжурні", "Оповідання для дітей", "Монологи". Третій період творчості пройшов під знаком революційних подій 1905—1907 рр., що дали чимало поживи для роздумів і висновків. Він контактує з Л.Толстим, А.Чеховим, М.Горьким, В.Короленком, О.Купріним, ЛАндрєєвим. У листопаді 1904 року відвідує в Петербурзі М.Горького й у листі до рідних із захопленням про нього розповідає.

В ці роки Шолом-Алейхем виявляє велику зацікавленість театром. У зверненні до єврейських письменників він закликає покласти край бульваршині в літературі й театрі, відродити народні реалістичні традиції. У 1905 році уклав договір про створення в Одесі художнього театру, але через донос місцевого цензора театр закрили. Під час революції Шолом-Алейхем виступав із читаннями своїх творів на нелегальних і напівлегальних зібраннях інтелігенції і молоді в Польщі, Литві, Латвії, де тоді працювало багато єврейських робітників. Він пише памфлети, спрямовані проти самодержавства ("Дядько Піня і тітка Рейзл", "Спи, Альоша", "Новонароджені", "Революція по той бік Самбатьєн" та інші), оповідання "Йосип", "Шмулик", п'єси "Врозбрід" і "Люди".

У романі "Потоп" художник намагається змалювати широку картину подій тієї тривожної епохи (розстріл 9 січня, Жовтневий всеросійський страйк), створити образи революціонерів, людей із народу. Роман, голов­ною прикметою якого є співчуття до народу і революції, розкриває і су­перечливість письменника — абстрагованість демократичного пафосу, не­достатню ясність у розумінні соціальної суті актуальних подій. У 1905 році Шолом-Алейхем пережив жахи єврейського погрому в Києві. Він їде до Америки, а згодом — до Женеви. Споглядання амери­канського способу життя, "американських смаків" підсилили в його твор­чості антикапіталістичні тенденції, які і стали основою четвертого періо­ду літературної діяльності письменника. Це яскраво зображено в романі Блукаючі зірки", у п'єсі "Скарб", в оповіданнях "Людина з Буенос-Ай­реса", "Містер Грін знаходить заняття", "Історія із "зеленим", у драма­тичній сцені "Містер Бойм" і особливо в повісті "Хлопчик Мотл", що, разом із "Менахем-Мендлем" і "Тев'є-молочником", порушує питання про долі народних мас у тодішніх умовах. У першій частині повісті зображує загальну руйнацію Касрилівки, від­чайдушні спроби її мешканців знайти хоч якийсь вихід. Злидні дедалі більше обсідають людей, і тоді починаються муки еміграції до Америки. У другій частині твору (незавершеній) автор описує розгубленість маленьких людей" у Нью-Йорку, їхні пошуки бізнесу, поступовий крах ілюзій. Автор розвінчує мрії касрилівців про "золоту" країну.

В українському перекладі повість називалася "Діти межі", потім — Хлопчик Мотл". Перша частина опублікована в тижневику "Дас юдіше фолк" ("Єврейський народ") і в газеті "Дер Фрайнд" під назвою "Еміг­ранти". Друга частина друкувалася в нью-йоркській газеті "Вархайт" (Правда"). 

У листі до друга Я.Фалера (від 10 грудня 1910 р.) Шолом-Алейхем пи­сав: "Коли з'явилися "Діти межі", російська критика високо оцінила мого  хлопчика, так високо, що голова закрутилася. Мене порівнювали з Гоголем, Діккенсом... Одне скажу: "Хлопчик Мотл" — кістка від кістки, плоть від плоті моєї". "Хлопчик Мотл" — твір відчайдушної щирості. Недарма Максим Горький так тепло і сердечно привітав побратима по перу, прочитавши книгу. У 1908 році Шолом-Алейхем повернувся в Росію, де був тепло зустрі­нутий своїми читачами. Під час виступу в Барановичах (Білорусія) тяжко занедужав, і на настійну вимогу лікарів змушений був виїхати лікуватися за кордон — в Італію. У 1913 році опублікував роман "Кривавий жарт". Це відгук на процес Бейліса. В останні роки життя працював над завер­шенням "Тев'є-молочника", "Менахем-Мендля", "Хлопчика Мотла", писав оповідання, драматичні твори, серед яких виділяється народна ко­медія "Великий виграш" і автобіографічний роман "З ярмарку".

На початку 1913 року письменник знову тяжко занедужав. Був під наглядом лікарів у Німеччині, Швейцарії, Австрії, Італії. Навесні 1914 року приїхав до Росії, де його знову очікував теплий прийом. Перша сві­това війна застала його в Німеччині. Він був направлений німецькою владою до Берліна, потім — у нейтральну Данію, відтіля того ж року прибув до Нью-Йорка. Війна викликала в Шолом-Апейхема гнівний протест-відгук. Він створив на цю тему цикл оповідань "Казки тисячі й однієї ночі". Почуття самотності в чужій країні, підсилене звісткою про смерть стар­шого сина, прискорило розвиток хвороби нирок і серця. Шолом-Алейхем помер у Нью-Йорку 13 травня 1917 року і похований на Бруклінському кла­довищі. Передбачалося, що після війни останки перевезуть до Києва. Не склалося. Через п'ять років його прах було перевезено на інше кладовище і поховано серед "простих людей, робітників", як він наказав у своєму запо­віті. 5 червня 1921 року на могилі встановлено пам'ятник. Пам'ятник вели­кому письменникові-сміхотворцю встановлено і в столиці України.

Прогресивна Росія зреагувала на смерть Шолом-Апейхема виданням у Петрограді в 1917 році збірника мемуарів і статей про його життя і твор­чість. Шолом-Алейхем підняв єврейську літературу до світового рівня. Сила його творчості — у правдивості, народності, художньому новаторс­тві, у гуморі. Життя Шолом-Алейхема було сповнене страждань, але він був щасливий, тому що доля міцно і назавжди зв'язала його з народом, який невтомно шукав волі, рівності і світла. Існує давній афоризм: Бог не насміхається над людьми, а сміється разом із ними. Разом з людьми вже багато десятиліть сміється і письменник Шолом-Алейхем.