Український мистецтвознавець
Народився 17 грудня 1877 р. в с. Шпичинці на Житомирщині в родині священика. Під час навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету сформувалося коло його дослідницьких інтересів — історія народного побуту та мистецтва, археологія, краєзнавство. В студентські роки брав участь в археологічних розкопках в Єли- заветградському повіті, про результати яких доповів на XIII археологічному з'їзді. Тоді молодий дослідник розпочав збирання пам'яток народного мистецтва.
1910 р. на запрошення М. Біляшівського Д. Щербаківський очолив етнографічний відд іл Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Г. Шевченка (нині Музей народного мистецтва України). Працюючи на цій посаді (до 1927 р.), зібрав для музею величезну колекцію творів українського народного мистецтва (близько 30 тис. експонатів).
Під час подій 1917 р. і наступної націоналізації цінностей врятував для музею понад 3 тис. предметів мистецтва та історичних раритетів. Однак головною його заслугою є те, що він перший розкрив справжній зміст народних декоративних виробів як творів мистецтва.
З 1902 р. на сторінках часописів «Киевская старина», «Україна», «Українське мистецтво» постійно з'являються наукові розвідки Д. Щербаківського, які засвідчили широту його наукових інтересів та високу ерудицію. Основні праці дослідника: «Козак Мамай» (1913), що започаткувала дослідження народного малярства в українському мистецтвознавстві; «Символіка в українському мистецтві» (1921), «Український портрет» (1925), «Український килим» (1927). Роботи про історію українського золотарства, зокрема «Оклади книг у київських золотих справ майстрів XVII—XVIII ст.» (1926), були першими в дослідженні цієї галузі. Матеріали, зібрані на Буковині та Галичині (замальовки, обміри, фотографії пам'яток монументального мистецтва), стали основою монографії про дерев'яну архітектуру Буковини та Галичини (1926). Загалом за життя дослідника побачили світ майже 60 його праць, які стали вступом до капітальних творів з історії українського мистецтва. Цікавився вчений історією українського хорового співу, народною обрядністю (монографія «Оркестри, хори й капели при панщині на Україні», 1924), історією київської архітектури, самоврядування тощо. Багато зусиль доклав до організації охорони пам'яток історії та культури.
Помер 6 червня 1927 р. в Києві.
