Самойлович Іван Самійлович

Гетьман Лівобережної 1672—1687 рр. і Правобережної України

1674—1687 рр.

Рік народження невідомий. Народився у с. Ходорків (нині Попільнянського району Житомирської області) у сім'ї священика, через що його прозвали «поповичем». Закін­чив Києво-Могилянську академію. Службу в козацькому війську почав у 60-х роках XVII ст. сотенним писарем, згодом був сотником і полковником Чернігівського полку. Служив при геть­мані І. Брюховецькому, потім перейшов до Д. Многогрішного ; на Глухівській раді 1669 р. його було обрано на посаду генераль­ного судді. Діяльність І. Самойло-вича була спрямована на по­дальше розширення привілеїв козацької старшини. 17 червня 1672 р. на раді, що відбулася поблизу містечка Козача Діброва, його було обрано гетьманом Лівобережної України.

Підтиском народних мас, у запеклій боротьбі з П. Дорошенком І. Самойлович домагався возз'єднання Правобережної України з Лівобережною. В кінці січня 1674 р. об'єднані московсько-козацькі сили перетнули Дніпро. Черкаський і Канівський полки перейшли на бік Самойловича. 17 березня 1674 р. він скликав у Переяславі генеральну раду, на якій був проголошений гетьманом «обох сторін Дніпра». Після зречення гетьманства П. Дорошенком 19 вересня 1676 р. І. Самойлович став гетьманом усієї України.

Наприкінці 1683 р. в Андрусові між польською й московською делегаціями розпочалися переговори про заключення «вічного миру». Гетьманському урядові було запропоновано прислати для участі в переговорах і свою делегацію. Однак Самойлович відмо­вився, мотивуючи це тим, що за короткий час не встигне виряди­ти своїх представників. Він боявся, що цей мир остаточно санкціо­нує поділ України на дві частини і об'єднати їх буде важко. Справді, завдяки йому переговори в кінці лютого 1684 р. припинились.

Спочатку І. Самойлович проводив лояльну політику щодо Москви, але згодом, закріпившись у гетьманстві, став поводи­тись незалежніше, критикувати її політику. В 1686 р. після за­ключення «вічного миру» він надіслав до польського короля лист із протестом проти передачі Польщі Правобережної України. Однак він уже не мав надійної опори серед козацької старши­ни, крім цього, сам допоміг підпорядкувати Українську право­славну церкву московському патріархові.

У травні 1687 р. московське військо на чолі з князем Голіциним та українські козаки під проводом гетьмана Самойловича вирушили до Криму в похід проти татар. Самойловича було звинувачено в неприхильності до Москви та в порозумінні з татарами. 22 липня 1687 р. в таборі над річкою Коломак стар­шина заарештувала його й передала Голіцину, а той відіслав до Москви. Гетьмана катували, а потім заслали до Сибіру.

І хоча І. Самойлович, особливо в останні роки свого гетьма­нування, виявив багато негативних рис (необмежене власто­любство, користо-любство, пиху, намагання призначати на впли­вові посади членів своєї родини), він був неординарним полі­тиком, патріотом і мріяв про самостійність України.

Помер 1690 р. у Тобольську