Український громадський і державний діяч, публіцист
Народився 13 березня 1866 р. в с. Старий Потік на Вінниччині у родині священика. Освіту здобував у Шаргородській духовній школі та Кам'янець-Подільській духовній семінарії. Ще юнаком захопився ідеями національного визволення. Пропагував їх, працюючи сільським учителем, а згодом — радником Подільського губернського земства. За політичну діяльність зазнав переслідувань: кілька разів був заарештований, 2 роки перебував у засланні, 4 місяці — у Кам'янець-Подільській в'язниці. У 1904 р. був звільнений з посад як неблагонадійний і переїхав до Києва.
У 1904—1909 рр. співробітничав у щоденній газеті «Киевские отклики», певний час був її редактором. Упродовж 1906— 1907 рр. видавав газету «Киевский голос». У 1910 р. переїхав До Москви, де в 1912 р. разом із С. Петлюрою редагував журнал «Украинская жизнь», заснований місцевою українською грозою. Співробітничав у «Русских ведомостях» та інших російських часописах. 3 1913 по1915р. проживав у Ростові-на-Дону, Редагував газету «Приазовський край». У 1916—1917 рр. знову редагував «Украинскую жизнь», публікував статті на українську тематику в інших московських виданнях.
Належав до товариства українських народовців, Української демократично-радикальної партії.
У 1917 р. був одним із засновників і лідерів Української партії соціалістів-федералістів, членом Центральної ради; губернським комісаром Київщини.
За часів Гетьманщини був обраний членом Всеукраїнської земської управи, входив до складу Українського національного союзу.
За Директорії працював у Міністерстві внутрішніх справ, редагував щоденну газету «Трибуна» (1918—1919), співробітничав у «Літературно-науковому віснику», «Новій Раді», «Промені», «Нашому минулому», видавав неперіодичний збірник «Нова Україна». З 20 травня 1920 р. був міністром внутрішніх справ УНР у кабінеті В. Прокоповича.
14 жовтня 1920 р. призначений заступником голови Ради Міністрів УНР. З 11 лютого 1921 р. — член Вищої військової ради.
Після поразки визвольних змагань емігрував до Польщі, де працював редактором варшавських газет і журналів. Видавав часописи: «Українська трибуна» (1921—1922), «Українська справа». Редагував тижневик «Трибуна України», співробітничав у галицькій газеті «Діло».
У численних статтях, опублікованих у періодиці, а також у збірнику «Нова Україна» (1920) розвивав ідеї українослов'янського федералізму. Виступав у пресі під псевдонімами О. Хоменко, О. Паський та ін. Цінним джерелом з історії України 1917—1918 рр. є його спогади «На порозі Гетьманщини» (1924).
Помер 22 листопада 1925 р. у Варшаві.
