Український поет XIX ст.

Народився 6 січня 1834 р. в с. Хомутинці (нині с. Ру- данське) Вінницької області в сім'ї сільського свя­щеника. Готувався до духовної кар'єри, навчаючись спочатку в Шаргородському духовному училищі (1841), пізніше — у Кам'янець-Подільській семінарії. Проте по її закінченні обрав інший шлях — став слухачем Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Вчився тут з 1855 до 1861 р. У Петербурзі захворів на туберкульоз, і після закінчення академії, за його проханням, був призначений лікарем у Ялту. С. Руданський залишив по собі пам'ять серед бідного населення як лікар-гуманіст. 1872 р., коли в Криму спалахнула епідемія холери, не шкодуючи себе, вів боротьбу з пошестю, але захворів сам.

Початок літературної діяльності С. Руданського припадає ще на роки навчання в семінарії (1851), де він написав перші вірші. Друкуватися почав 1859—1861 рр. в петербурзькому журналі «Русский мир» (1859). Проте творче життя поета було нетри­валим. Останні оригінальні вірші Руданського датовано 1861 р. По суті, не підтриманий ні редакцією «Основи», ні київською Громадою, у членів якої надовго осіла значна частина його рукописів, С. Руданський так і не встановив певних стосунків з іншими культурними колами й до кінця життя залишався самотньою постаттю в українській літературі.

Літературна спадщина С. Руданського — понад двісті віршо­вих гуморесок, кілька поем і віршованих хронік, водевілю, низки ліричних поезій і балад.

Перші літературні спроби поета були в жанрі балади («Роз­бійник», «Вечорниці», «Упир» та ін., 1851—1854).

Інтимна лірика має широкий діапазон: від сентиментально- романсового «Сиротина я безродний...» до позначеного реаліс­тичними подробицями «До дядька Прохора-коваля». Лірика С. Руданського різноманітна за жанрами. Це філософські ме­дитації, алегорія публіцистичного характеру («До дуба»), вірш- автопортрет («Студент»), вірш-оповідання («Над колискою», «Лірникові думи», обидва 1856; «Цар Соловей», 1857).

Творча оригінальність поета найповніше реалізована ним у жанрі гуморесок.

Гуморески С. Руданського — це незвичайна поетична переповідь мандрівних сюжетів, зразків народної творчості. Ступінь творчого втручання поета у первинний матеріал значний. Автор соціально поглибив, реалістично типізував образи й ситуації, надав творам граційної віршової форми.

У його гуморесках постає строката картина людських сто­сунків, викриваються здирники й експлуататори (Засідатель», «Гуменний», «Запорожці у сенаті», «Набожний ксьондз», «Го­рох», «Свічка» та ін.).

У 60-х роках він займається переважно перекладами та пе­респівами. Переклав українською мовою «Слово о полку Ігоре­вім», уривки з «Краледворського рукопису», «Іліаду» Гомера.

Широко представлені у творчості поета поемний жанр «Лірникові думи», віршовані історичні хроніки («Іван Скоропада», «Павло Полуботок» та ін.).

Помер 4 травня 1873 р. Похований в Ялті.