Український філософ, логік і мовознавець

Народився 1761 р. в Ризі. Навчався у семінаріях Пскова та Троїце-Сергієвої лаври. У Троїце-Сергієвій семі­нарії з 1773 до 1786 р. викладав риторику, поезію, історію і фі­лософію, з 1786 р. у петербурзьких вищих навчальних закладах — риторику, історію, логіку, латинську мову, географію. З 1799 р. — штатний секретар Найсвятішого синоду. З 1801 р. — член Дер­жавної Берг-колегії. 1802 р. І. Рижському було присвоєно по­чесне звання доктора філософії; він був обраний членом Петер­бурзької Академії наук. 1804 р. очолив комітет підготовки до відкриття Харківського університету, який згодом очолив (1805).

Розробляв філософські питання мови й мислення, естетики, теорії літератури та історії. Його праці «Политическое состояние

Древнего Рима» (1788), «Умословие, или Умственная филосо­фия» (1790), «Опыт риторики» (1796), «Наука стихотворства» (1811) та інші містять прогресивні для того часу ідеї.

Фундаментальна праця «Умословие, или Умственная филосо­фия» присвячена проблемі теорії пізнання й логіки. Особливо докладно висвітлено вчення про форми мислення, індуктивний метод. У праці «Введение в круг словесности» (1806) І. Рижський уперше у вітчизняній лінгвістиці розглянув найважливіші питан­ня мовознавства: походження мови, закономірності розвитку, структури, роль мови в суспільному житті. Не оминув і пробле­ми естетики та історії.

Матеріаліст у розумінні явищ природи, І. Рижський визна­вав визна-чальний вплив матеріального світу на свідомість лю­дини. Вважав, що ми не можемо мати ніякого уявлення про речі, що перебувають поза нами, до того, як вони якось не по­діють на наші почуття. На думку вченого, будь-яке пізнання починається з відчуття, проте ніколи не зупиняється на цьому рівні розвитку.

І. Рижський заперечував проти абсолютизації ролі раціо­нального елемента у процесі пізнання. Він доводив, що лише у нерозривній єдності чуттєвого й раціонального елементів мож­на осягнути сутність явищ. Виступав проти відриву духовної діяльності людей, зокрема мистецтва, від світу природи й історії народу.

Досліджуючи роль мови в пізнавальній діяльності людини, а також походження мов і деякі закономірності їх розвитку, І. Рижський виходив із визначення безпосередньої залежності понять від конкретних речей, оскільки будь-яке зображення своїм початком або джерелом має річ, яка зображується.

Слово й мова були надзвичайно важливими чинниками, що об'єднували людей, забезпечували спроможність використову­вати наукові відкриття та досягнення попередніх поколінь.

У збагаченні мови на підставі вивчення природи й життя кожного народу, у взаємозбагаченні мов і культур різних наро­дів учений вбачав одну з найважливіших передумов подальшо­го прогресу цивілізації.

Ректор і професор Харківського університету, І. Рижський доклав багато сил до підготовки національних наукових кадрів і збереження писемних історичних пам'яток українського на­роду.

Помер у 1811 р. у Харкові.