Український літературознавець, педагог

Народився 9 вересня 1867 р. в с. Любаче Курської об­ласті у дворянській родині. З 1878 по 1886 р. навчався в Курській гімназії. У 1886 р. вступив до Ніжинського історико- філологічного інституту, де дістав ґрунтовну гуманітарну під­готовку. У 1890 р. В. Рєзанов опублікував свою першу наукову працю «Основы русского стиха народного и литературного. Обзор литературы этого вопроса».

Певний час працював у різних установах та навчальних за­кладах Курська, збирав фольклорні джерела, досліджував істо­рію цього краю. В той же період майбутній учений зацікавив­ся давньою літературою.

У 1899 р. В. Рєзанов працював у Ніжинському історико-філологічному інституті на посаді наставника студентів, а після за­хисту в 1907 р. дисертації («Из разысканий о сочинениях Жуковского») — на посаді екстраординарного професора кафедри російської словесності.

У 1910 р. захистив докторську дисертацію на тему «Из исто­рии русской драмы. Школьные действа XVII—XVIII веков и театр иезуитов», до якої було додано два томи матеріалів («Экскурс в область театра иезуитов», «Памятники русской драматической литературы»). Працю високо оцінили І. Франко, В. Пе­ретц і М. Петров.

Після захисту дисертації був призначений ординарним про­фесором російської словесності Ніжинського історико-філологічного інституту.

Особливу увагу вчений приділяв українському театру та літе­ратурі Київської Русі («Слово о полку Игореве» и поэзия скальдов» та інші праці). Використовуючи порівняльно-історичний метод, він з'ясував чимало складних питань української та росій­ської літератури.

В. Рєзанов брав активну участь у навчальному й науковому процесі інституту, читав спецкурси з нової російської та західно­європейської літератури, керував студентськими науковими гурт­ками, був учасником багатьох наукових конференцій, з'їздів.

В. Рєзанов зробив вагомий внесок у вивчення історії та куль­тури України. Він був одним з ініціаторів створення в 1917 р. «Общества изучения Украины».

З 1920 по 1922 р. працював у Ніжині, був деканом факульте­ту професійної освіти, з 1922 р. керував секцією російської й української мови та літератури. Через рік став керівником науково-дослідної кафедри історії культури та мови. У 1927 р. обрано до комісії з підготовки матеріалів для «Большой советской знциклопедии» та Комітету з вивчення історії російського театру при відділі теорії і історії театру Державно­го інституту мистецтва (Ленінград).

У цей період велику увагу вчений приділяв дослідженню історії та культури українського народу, почав писати фундаментальну працю з історії української літератури. Упродовж 1925—1929 рр. видав тексти українських драм періоду феодалізму («Драма укра­їнська. Старовинний театр український») і дослідження на цю тему. Він увів у науковий обіг велику кількість художніх текстів давньої української драми, переважно з варіантами, що дало змогу поглибиш уявлення про розвиток драматичних жанрів у XVII—XVIII ст., визначити їх художню специфіку.

В. Рєзанов — автор праць про творчість Т. Шевченка, Лесі Українки та інших українських письменників.

У1923 р. організував науковий семінар з російської літерату­ри, метою якого була підготовка професійних кадрів для вищих навчальних закладів. Згодом цей семінар був перетворений на науково-дослідну кафедру історії культури і мови, яка складала­ся з п'яти секцій. Загальне керівництво та керівництво секцією зарубіжної й російської літератури здійснював В. Рєзанов. Тут він виступав з доповідями, які були опубліковані в пресі.

У цей час учений написав кілька праць, зокрема з історії російської драматургії, продовжував вивчати пам'ятки давнього

українського театру, їх літературні джерела. Він також упоряд­ковував і видавав наступні томи «Драми української». У 1928 р. написав серію етюдів про новий театр: «Літературні джерела п'єс Котляревського «Наталка Полтавка» та «Москаль-Чарівник» і п'єси В. П. Гоголя «Простак», «Леся Українка, сучасність і античність: про драматичну поему «Кассандра», «До питання про українську романтичну драму: «Сава Чалий» та «Переяслав­ська ніч» Єремії Галки (М. І. Костомарова)» та ін.

В. Рєзанова цікавили і теоретичні питання, новітні течії в літературознавстві. Він досліджував теорію і практику віршу­вання в Києві XVII—XVIII ст., підготував книжку «Литературология» у двох частинах, редагував «Записки Ніжинського інституту народної освіти та науково-дослідної кафедри історії культури й мови при інституті» (1924—1934, 10 томів).

Упродовж останніх років життя працював над проблемою становлення нової української та російської літератури («До історії літературних стилів: Поетика ренесансу на території України і Росії»).

Учений написав близько 70 фундаментальних наукових праць, частина яких не втратила свого значення і нині.

Помер 31 грудня 1936 р. в Ніжині.