Український літературознавець, мистецтвознавець, фольклорист

Народився 28 липня 1890 р. у с. Миколаївка Буринського району Сумської області. Навчався на історико-філологічному факультеті Варшавського, пізніше Київ­ського університету, який закінчив у 1916 р.

З 1920 р. П. Попов працював у системі Академії наук УРСР і водночас викладав у Київських художньому та педагогічному інститутах.

З початку 20-х років учений активно збирав фольклорний матеріал, розробляв проблеми історії усної народної творчості, методики її збирання. Зокрема, він обґрунтував метод трива­лого і систематичного спостереження фольклорного процесу в певному населеному пункті на противагу так званому екс­курсійному методу.

У 30-х роках П. Попов доклав багато зусиль до складання програм викладання фольклору у вищій школі, був автором та редактором підручників, посібників і хрестоматій з літератури і фольклору для вищих навчальних закладів. Він автор ґрунтов­них досліджень: «Загадки», «Прислів'я та приказки», «До пи­тання про шляхи розвитку епосу східних слов'ян».

Інтерес ученого до історії української фольклористики вия­вився в нарисі «Зародки вивчення староруської та української народної поетичної творчості з найдавніших часів до початку XIX ст.», а також у статтях, пов'язаних із фольклором у творчо­сті Г. Сковороди, Т. Шевченка, О. Пушкіна та інших письмен­ників.

Вагомий внесок зробив П. Попов у вивчення української та східнослов'янських літератур. Він написав низку праць про «Слово о полку Ігоревім»,творчість І.Галятовського, А. Барановича, М. Смотрицького, І. Франка.

Питання міжнаціональних літературних і культурних зв'язків висвітлено в дослідженні «Албанія в російській та українській літературах XV—XX ст.», у численних статтях.

П. Попов — автор статей і розвідок з історії книги та книго­друкування: «Початки друкарства у слов'ян», «Слов'янські інку­набули київських бібліотек», «Друкарство, його початок та по­ширення в Європі (XV—XVI ст.)», «До початків світового друкарства» та ін.

Загальновизнані заслуги П. Попова в українському мистецтво­знавстві: «Ксилографічні дошки Лаврського музею», «Матеріали до словника українських граверів», дослідження про Т. Шевченка-художника. Він першим почав вивчати «графіті» Софій­ського собору в Києві.

Наукова спадщина П. Попова охоплює понад 300 цінних досліджень з різних галузей української науки.

Помер 4 квітня 1971 р. в Києві.