Український мовознавець і педагог

Шародився 31 грудня 1896 р. в с. Володькова Дівиця (нині Червоні Партизани) Носівського району Черні­гівської області. У 1920—1923 рр. навчався в Ніжинському педагогічному інституті. У 1931 р. закінчив Дніпропетровський інститут соціального виховання. Працював учителем української мови і літератури в Дніпродзержинську. З 1937 р. — викладач Київського університету. Під час евакуації (в м. Кзил-Орда) — викладач і виконуючий обов'язки завідувача кафедри україн­ської мови Об'єднаного українського університету (1942—1944).

У1944 р. повернувся з евакуації і продовжив роботу в Київсько­му університеті. Автор навчальних посібників з української мови та методики її викладання для шкіл («Збірник диктантів для V— VII класів», 1938, у співавторстві; «Збірник вправ з синтаксису та пунктуації», 1938; «Збірник вправ із стилістики», 1939). Згодом зосередив увагу на дослідженні історії та стилістики української мови (статті «Проблема періодизації історії української мови», 1951; «Українська літературна мова другої половини XIX — по­чатку XX ст., шляхи її розвитку і специфіка її», 1958 та ін.).

Опублікував монографічні праці «Нариси з історії україн­ської літературної мови» (1958), «Історія української літературної мови» (1971). Вивчав мову творів Т. Шевченка («Краса і сила Шевченківської мови», 1961).

Помер 4 березня 1975 р. у Києві.