Український поет, фольклорист, етнограф, педагог, громадський діяч

Народився 19 вересня 1819 р. в с. Шариське Чорне (За­карпаття). У 1847 р. закінчив Трнавську духовну се­мінарію, де вивчав поетику, риторику, філософію, літературу польських, німецьких, чеських та словацьких авторів.

Величезний вплив на О. Павловича справила поезія А. Міцкевича. В 1845 р. він почав писати «руські та польські вірші». Під час навчання у Трнаві формувалося його поетичне бачення світу.

У 1847 р. О. Павлович працював вихователем у с. Куримі, бібліотекарем у Пряшеві, потім близько 13 років — священи­ком та педагогом у Біловежі та 37 років у Свиднику.

У 1847 р. написав «Стан бідного селянина» — поему глибо­кого змісту, великої сили та поетичної краси.

Олександра Івановича захоплювала діяльність угорського революційного поета Ш. Петефі. Велику увагу впродовж усього свого життя О. Павлович при­діляв фольклору українського населення Закарпаття. Він сам записував усну народну творчість, заохочував інших до її зби­рання, виступав за її публікацію та вивчення. О. Павлович роз­глядав дослідження народного життя як патріотичну діяльність, що свідчить про історичне коріння культури народу. Він пер­ший на Закарпатті зробив паспортизацію записів зразків народної творчості, чим заклав там основи фольклористичної науки.

О. Павлович віддав свої фольклорні записи Я. Головацькому, який опублікував їх у чотиритомному збірнику «Народні пісні Галицької й Української Русі». Його записи народних пісень опублікував і польський дослідник Янота (Краків, 1862).

О. Павлович написав віршики для дітей ( «Песник для маковицкой русской детвы)»,1860), які містять найважливіші педа­гогічні та патріотичні поради про правильне їх виховання й поведінку, про любов до батьків, до свого народу.

У 1955 р. у Пряшеві було видано його вибрані праці.

О. Павлович дбав про історичне коріння народу, наголошу­вав на зв'язку історії з сучасністю. Він служив своєму наро­дові, вірив у його краще майбутнє.

Помер 25 грудня 1900 р. у с. Вишній Свидник.