Видатний кобзар кінця XIX — початку XX ст.

Народився 28 жовтня 1872 р. в с. Волосківці (нині Чернігівської області). У 10-річному віці осліп. Мав гарний голос (тенор). 1902 р. М. Лисенко організував його виступи в Київському театрі опери та балету.

Найважливішим знайомством, що відкрило ім'я Т. Пархомен- ка для української культурної громадськості, став його виступ на XII археологічному з'їзді в Харкові (1902). Тоді відомий етно­граф, теоретик та практик українського народно-інструмен­тального виконавства Г. Хоткевич характеризував його як «цілком новий тип бандуриста, що ще народжується і має велику будучину».

Творчий виконавський стиль бандуриста формувався та розвивався під впливом вікових норм і особливостей фольк­лорної (усної) традиції та окремих положень професійної ака­демічної музики (письмової традиції).

У репертуарі бандуриста були українські думи — «Про Хве- дора Безродного», «Про Байду», «Про Морозенка» (власний варіант обробки) та інші (понад десять дум), а також численні історичні, сатиричні, гумористичні, побутові пісні, псалми цер­ковного та моралістського змісту. Обробляв також народні пісні на тексти Т. Шевченка. Особливо гострого звучання у його виконанні набували пісні соціальної спрямованості.

На світогляд Т. Пархоменка, його обізнаність з українською музикою великий вплив справили дружні стосунки з відомими діячами національної художньої культури, зокрема М. Лисен- ком, М. Заньковецькою, Г. Хоткевичем, М. Аркасом.

Високу оцінку його виконавської культури давали відомі фольклористи, етнографи, письменники — І. Франко, М. Сум- цов, М. Сперанський, А. Лисовський, Олена Пчілка та багато інших дослідників українського мистецтва.

Мистецтво Т. Пархоменка мало велике значення для подаль­шого розвитку гри на бандурі в Україні. Він мав чимало по­слідовників. Зокрема, колишній його поводир В. Потапенко (1888—1934) згодом став кобзарем, організатором та керівни­ком однієї з кобзарських шкіл Києва.

Ім'я Т. Пархоменка назавжди увійшло в історію розвитку бандурного мистецтва України.

Під час останнього концерту, який відбувся взимку 1910 р. в Умані, за виконання бунтарської пісні кобзаря було побито, що врешті-решт призвело до його смерті.

Помер 23 березня 1910 р. в с. Волосківцях (нині Чернігівська область).