Український біохімік, засновник української школи біохіміків

Народився 10 вересня 1885 р. в Москві в родині вче- ного-фізіолога. У 1908 р. закінчив Петербурзький уні­верситет. Викладав у вищих навчальних закладах Петербурга.

У 1916—1931 рр. працював у Харкові. В 1921—1931 рр. — завідував кафедрою фізіологічної, пізніше — біологічної хімії Харківського медичного інституту. З 1925 р. — директор заснова­ного з його ініціативи Українського біохімічного інституту в Хар­кові (з 1931 р. — Інститут біохімії АН УРСР у Києві), з 1969 р. — почесний директор цієї установи. У 1934 р. очолив кафедру біо­хімії Київського університету.

З 1929 р. — академік АН УРСР, з 1935 р. — заслужений діяч науки, з 1942 р. — академік АН СРСР, з 1944 р. — академік АМН СРСР. Почесний академік Болгарської, Білоруської, Угорської, Румунської академій наук. У 1939—1946 рр. О. Палладій — віце- президент, у 1946—1962 рр. — президент Академії наук УРСР.

У 20-х роках XX ст. О. Палладій один із перших розпочав біохімічні дослідження нервової діяльності. Йому належить пріо­ритет у встановленні топографії нервової тканини. Широко відомі дослідження вченого в галузі білкового обміну та обміну вугле­водно-фосфорних сполук у нервовій тканині при різних функ­ціональних станах, а також біохімії головного мозку при пато­логічних змінах в організмі.

Помер 6 грудня 1972 р. у Києві.