Український письменник, публіцист

Народився 1794 р. в Заборові на Волині у родині по­мітного громадського діяча. Жив у Коростишеві. Навчався у Кременецькому ліцеї та на історико-філологічному факультеті університету у Вільно, а після його закінчення ви­конував обов'язки сенатора-кастеляна Королівства Польського. 1832 р. таємно емігрував спочатку до Німеччини, потім до Франції, де разом з А. Міцкевичем видавав «Трибуну народів». Значний період у житті Н. Олізара пов'язаний з Луцьком, в якому був його родовий маєток, що належав Олізарам ще з XV ст. У Луцьку 1826 р. він приєднався до товариства «Косинерів», брав активну участь у підготовці й організації повстання 1830— 1831 рр. на Волині. Діяльність товариства поширювалася крім Луцького на Кременецький, Лубенський, Рівненський, Заславський і Володимирський повіти, Галичину і Замостя. 1831 р. він був заарештований, перебував у тюрмі Варшави, а потім Жито­мира, звідки втік за кордон.

Публіцистична спадщина Н. Олізара є надзвичайно цінним матеріалом для істориків, політологів, краєзнавців та мовознав­ців. Він автор книг «Бесіди про сусідство» (1840, польською мо­вою), «Мемуари» (1845, французькою), «Мемуари кастеляна Нар­циса Олізара» (1871), «Полон і втеча. Мемуари. З додатком. За­мітки про повстання на Волині» (1845, німецькою), «Спогади сучасника» (1853), «Із псалмів Псалми» (1857).

Н. Олізару приписують авторство анонімно виданої у Па­рижі роботи «Декілька слів про події у Польщі. Замітки неупередженого слов'янина» (1846), яка нині зберігається у бібліо­теці Музею книги в Москві. Основне питання, яке розглядалося у книзі, — відновлення Польщі у її «природних кордонах» і роль Віденського конгресу. Автор простежує проблеми, пов'я­зані з розчленуванням Польщі між Австрією, Прусією і Ро­сією, розглядає події наполеонівських війн, наслідки повстань 1830 і 1846 рр. і закликає до політичної рівноправності в Європі.

Помер у 1862 р.