Український живописець

Народився 14 березня 1872 р. у с. Сдободо-Ободівка (нині с. Ободівка) на Вінниччині в родині лісничого. Початкову художню освіту здобув у майстерні декоративного живопису М. Клименка в Одесі. У 1900 р. закінчив Краківську Академію мистецтв (1900), де великий вплив на формування майбутнього художника мали Я. Матейко (найславетніший з польських історичних живописців) та відомий представник поль­ського модерну С. Виспянський. З 1913 р. працював у Львові, цього ж року заснував художню школу, де здобули початкову художню освіту О. Плешкан, Г. Смольський, С. Гебус-Баранецька.

Для творів О. Новаківського 20—30-х років притаманне по­силення рис експресіонізму, що набув у інтерпретації майстра оригінального забарвлення, позбавленого апокаліптичного на­строю, характерного для творів Е. Мунка, Дж. Енсора та ін.

У цей же час створено й чимало портретів представників західноукраїнської інтелігенції для Національного музею у Льво­ві (частину з них було знищено під час «чистки» музею на початку 50-х років).

О. Новаківський — майстер широкого діапазону. Крім вели­ких сюжетних картин, портретів, чимало часу приділяв пейза­жу, в жанрі натюрморту він один з найвизначніших майстрів в українському живопису.

Твори: «Діти» (1905), «Коляда» (1907—1910), «Весна» (1909), «Автопортрет» (1911), «Автопортрет з дружиною», декоративні панно «Народне мистецтво», «Наука» (обидва 1915—1916), «На­родна пісня», «Революціонерка» (обидва 1924), «Музика» (1929), «Портрет Г. Голубовської» (1930), «Дзвінка», «Довбуш» (обидва 1931), «Гуцулка» (1935) та ін.

Художник увійшов в історію українського мистецтва як ціка­ва, приваблива особистість, у творчому доробку якої поєдна­лися глибоке коріння українського національного малярства і

новітні досягнення європейського мистецтва. Пам'ять О. Новаківського вшановано створенням у Львові його меморіального музею-майстерні.

Помер 29 серпня 1935 р., похований у Львові на Личаківському кладовищі.