Український етнограф і фольклорист

Народився 8 травня 1829 р. в с. Понори (нині Черні­гівської області) в родині поміщиків.

С. Ніс закінчив медичний факультет Київського університету (1854). Спершу працював військовим, згодом — земським лікарем у різних містах України й Росії, а також Болгарії (1883—1886).

Багато років збирав пісні, приказки, прислів'я та різні етно­графічні матеріали в повітах Київської, Чернігівської та Харків­ської губерній. Публікував їх у «Черниговских губернских ведомостях» (1859—1860) і фольклорних збірках А. Метлинського, П. Чубинського та ін.

У 60-х роках посилюються репресії проти прогресивної укра­їнської інтелігенції. С. Носа було заарештовано і вислано до Білозерського краю, де продовжував фольклорно-етнографіч­ну діяльність. Записував російські пісні, казки, голосіння, замов­ляння. Після повернення із заслання написав повість «Данило Грабина», яка залишилася неопублікованою, підготував низку розвідок з питань народної медицини, зокрема народного ліку­вання: «Про хвороби і як їм запобігти» (1874); «У всякого наро­ду своя природа» (1888); «О целебном растении «багуне ....» (1893). С. Ніс — автор оповідань — побутових замальовок з життя селян-кріпаків, козаків («Хуртовина», «Шворин рід», «Про Конотіп» (усі три 1861); «Страничка из моих воспомина­ний» (1893), «Запорожець Абиух», 1897). Друкувався у пресі під псевдонімом С. Волошин та ін.

Матеріали досліджень С. Носа — своєрідна енциклопедія творчості та побуту українського народу другої половини XIX ст. Значне місце серед записів посідають пісні родинно-побутово­го та соціально-побутового характеру.

Записав велику кількість українських народних казок, ле­генд, прислів'їв та приказок. У фонді С. Носа знаходяться ма­теріали з історії народної драми та театру.

Чимало пісень, записаних С. Носом, покладено М. Лисенком на музику.

Написав багато етнографічних праць. Літературні твори друкував у журналах «Основа» та «Киевская старина».

Помер 10 січня 1901 р. на Чернігівщині.