Український письменник, етнограф і педагог

Народився 25 листопада 1838 р. в містечку Стеблів на Черкащині у родині священика. У 1848—1852 рр. на­вчався в Богуславському духовному училищі, у 1853—1859 рр. — у Київській духовній семінарії. У 1865 р. закінчив Київську духовну академію зі званням магістра богослов'я. Наполегливо займався самоосвітою — вивчав французьку й німецьку мови, читав твори Марка Вовчка, О. Пушкіна, М. Гоголя, Дайте, М. Сервантеса, Т. Шевченка.

Працював у різних навчальних закладах — викладав росій­ську мову й літературу, історію, географію. 1885 р. вийшов у від­ставку, оселився в Києві і повністю присвятив себе літературній праці.

Початок літературної діяльності І. Нечуя-Левицького при­падав на ті часи, коли вийшов циркуляр Валуєва. «Почавши писати свої повісті в той час, коли була заборонена українська література, — згадував письменник в автобіографії, — нікому не говорив про це: об тім навіть не знали ті товариші, що жили зі мною на одній квартирі, не знав батько».

Своєю творчістю письменник розширив тематичні межі, зба­гатив жанри та образні засоби українського слова. Уже перші його твори — «Дві московки», «Рибалка Панас Круть» (обидва 1868), «Причепа» (1869) привернули до себе увагу читачів і кри­тиків новизною і свіжістю характерів, яскравістю зображення.

У 70-х роках вийшли друком твори з народного життя «Бла­гословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» (1875), «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім'я» (1879). У творах цього періо­ду сумні картини змінюються іншими, сповненими яскравого народного гумору. Пореформене українське село постає без прикрас з усіма його злиднями, тяжкою працею, родинними чварами.

Повість «Старосвітські батюшки і матушки» російською мо­вою було надруковано 1884 р. в «Киевской старине», а 1888 р. в журналі «Зоря» — мовою оригіналу. У 90-х роках побачили світ твори «Афонський пройдисвіт», «Поміж ворогами» та ін.

І. Нечуй-Левицький — автор романів «Хмари» (1874) та «Над Чорним морем» з життя української інтелігенції. У творах письмен­ника знайшло відображення не тільки сучасне йому життя, а й історичне минуле (казка «Запорожці», повісті і науково-популярні нариси «Гетьман Іван Виговський», «Перші київські князі», «Унія і Петро Могила», драматичні твори «Маруся Богуславка», 1875; «В диму та полум'ї», 1911).

У творчому набутку І. Нечуя-Левицького є літературно-кри­тичні та літературно-публіцистичні статті («Сьогочасне літера­турне прямування», 1878—1884 та ін.).

Досліджував мовознавчі проблеми (статті «Сьогочасна пра­вописна мова на Україні», «Криве дзеркало української мови»). Автор «Граматики української мови» у 2-х частинах (1914).

Помер 2 квітня 1918 р. в Києві.