Археограф і джерелознавець

Народилася 11 жовтня 1888 р. у Баришполі на Пол­тавщині в родині земського лікаря. У 1907 р. закін­чила Київську жіночу гімназію і працювала на однорічних педа­гогічних курсах при Московській навчальній окрузі.

1913 р. склала державний іспит при Московському університеті, в якому працювала спочатку викладачем методики та історії, по­тім — проректором і ректором.

У 1915 р. повернулася до Києва і викладала у школі при Педагогічних курсах. З 1917 р. — викладач Української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського товариства. Застосовує нові мето­ди й набуває досвіду. Її науково-методичні публікації привер­нули увагу громадськості.

У 1919 р. — редактор постійної комісії для складання біо­графічного словника української землі УАН. Того самого року Н. Мірзу-Авакянц запросили на роботу до Полтавського учи­тельського інституту.

У1922—1923 рр. завідувала навчальною частиною Полтавсько­го кооперативного технікуму та була деканом кооперативного відділу Полтавського агрокооперативного технікуму.

Її лекції, глибокі за змістом і цікаві за формою, мали неаби­який успіх. Оцінивши її викладацький талант, академік Д. Бата­лій запросив її до Харкова. З 1924 р. —- професор Харківського інституту народної освіти, очолювала методичну комісію з історії, була також науковим співробітником науково-дослід- ної кафедри та Інституту історії української культури і акаде­мічної Комісії з вивчення соціально-економічної історії Украї­ни XVIII ст.

З кінця 20-х років почалися чистки і «проробки», що мали за мету ліквідувати українську історичну науку. У1934 р. Н. Мірзу- Авакянц було звільнено з усіх посад. Згодом вона влаштувала­ся на роботу на кафедру історії України Київського універси­тету, проте у 1938 р. її було заарештовано і засуджено до 10 років позбавлення волі. Зі сталінських ГУЛАГів звістки про неї не надходили.

Н. Мірза-Авакянц була спеціалістом з історії України та мето­дики її викладання. Відомо близько 50 публікацій вченої з цих проблем.

Привертають увагу хрестоматія і підручник з курсу «Історія України в зв'язку з історією Західної Європи», що відповіда­ють сучасним уявленням про зміст історичної освіти.

У центрі наукового інтересу дослідниці — проблеми історії Гетьманщини (судочинство, побут старшини, становище жінки) і селянські рухи на Лівобережжі на початку XX ст. й студіям притаманні ретельне опрацювання джерел, насамперед архів­них, введення в науковий обіг і узагальнення великої кількості

нових фактів, комплексний аналіз, чітка структура і логічність викладу. Виразно помітне прагнення об'єктивно оцінити істо­ричні події.

Розстріляна, ймовірно, на початку 1940 р. Реабілітована в 1959 р,