Український політичний діяч

Народився у 1873 р. в с. Туровка (тепер Яготинського району Київської обл.). Вивчав правові науки в Києві. В студентські роки був одним із ініціаторів таємного братства «Тарасівці». Працював адвокатом, виступав на політичних про­цесах, брав активну участь у громадському житті. Його промова на шевченківському святі 1900 р. у Полтаві та Харкові, надруко­вана у Львові окремою брошурою під назвою «Самостійна Украї­на», стала програмою Революційної української партії (РУП). Поява брошури викликала жваву полеміку. Деякі тогочасні видання, зокрема «Молода Україна» та «Діло», прихильно поставились до ідеї самостійності України, а чернівецька «Буковина» зайняла негативну позицію. І. Франко у статті «Поза межами можливого» піддав антисамостійницькі настрої «Буковини» гострій критиці.

М. Міхновський був одним з організаторів Української на­родної партії (УНП), для якої написав «Десять заповідей» та «Програму» (1906), в якій обстоювалася ідея самостійності Укра­їнської держави.

У роки першої світової війни був мобілізований у царську армію. Працював військовим юристом. Під час Лютневої ре­волюції 1917 р. був ініціатором скликання першого українського військового з'їзду (в якому взяли участь понад 200 військових) як першого кроку до утворення українського національного війська. У резолюції, прийнятій з'їздом, йшлося лише про виді­лення на фронті всіх українських вояків в окремі національні частини. Проте Тимчасовий уряд не сприйняв цих вимог. М. Міх­новський був організатором «Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка», від якого увійшов до Центральної ради, практично очолював роботу оргкомітету щодо створення українських військових частин.

У травні 1917 р. в Києві був сформований 1-й український козацький полк ім. Б. Хмельницького, пізніше — полки ім. І. Ґон­ти в Умані, П. Сагайдачного в Житомирі та інших містах. Був ініціатором повстання полуботківців (липень 1917), що [ мало на меті проголошення самостійності Української держави, однак передчасне викриття його планів спричинилося до ви­силки М. Міхновського на румунський фронт. Під час Гетьман­щини зблизився з Українською демократично-хліборобською партією, але після проголошення гетьманом утворення феде­рації з Росією взяв активну участь у поваленні режиму П. Ско­ропадського.

Після встановлення радянської влади був ув'язнений, а звільнив­шись, виїхав на Кубань, де працював у системі кооперації та осві­ти. Навесні 1924 р. повернувся до Києва, сподіваючись, що по­дальших переслідувань не буде, проте глибоко помилився.

У квітні 1924 р. покінчив життя самогубством.