Український політичний і державний діяч, учений, педагог
Народився 16 серпня 1884 р. в с. Костобобрі Новгород- Сіверського повіту на Чернігівщині в родині заможного хлібороба. Навчався у повітовій бурсі, а потім — у Чернігівській духовній семінарії. Восени 1905 р. став студентом природничого факультету Петербурзького університету, членом Української студентської громади Петербурга. Наприкінці того самого року вступив до щойно створеної Української соціал- демократичної робітничої партії.
У 1912—1917 рр. працював агрономом у земських установах Нижнього Новгорода і Катеринославщини.
Після Лютневої революції 1917 р. брав активну участь у роботі Української губерніальної ради, а також Ради робітничих і солдатських депутатів Катеринославщини, до складу яких був обраний від УСДРП. Улітку того самого року став депутатом Катеринославської міської думи і членом губернського продовольчого комітету.
У березні 1918 р. І. Мазепа брав участь у роботі II Всеукраїнського з'їзду Рад, де виступив з доповіддю від фракції українських соціал-демократів і правих есерів. Після падіння Центральної ради вів активну боротьбу з режимом Гетьманщини.
У січні 1919 р. І. Мазепу обрали секретарем ЦК УСДРП і делегатом Трудового конгресу, з квітня став міністром внутрішніх справ, а з серпня 1919 р. до травня 1920 р. очолював уряд Директорії УНР. Пізніше був міністром земельних справ, учасником Зимового походу Армії УНР, намагаючись особистим прикладом підтримати настрій останніх оборонців української державності.
З осені 1920 р. і до кінця життя змушений жити і працювати за межами України. Був доцентом Української господарської академії в Подебрадах, а після другої світової війни — професором Українського технічно-господарського інституту (Німеччина). Викладацьку діяльність успішно поєднував із напруженою науковою роботою й активною участю у політичному житті української еміграції. У 1931 р. захистив докторську дисертацію при Українському вільному університеті у Празі. Був одним з організаторів Української Національної Ради — передпарламенту державного центру УНР в екзилі, першим головою її виконавчого органу (з червня 1948 р.). Численні політологічні й публіцистичні праці І. Мазепи побачили світ на сторінках органу УСДРП — журналу «Соціал-демократ».
Фахівці високо оцінювали дослідження вченого в галузі агроботаніки, морфології рослин. Проте його самого найбільше приваблювали проблеми суспільствознавства. Широковідомими за кордоном стали його книги «Голод на Україні» (Берлін, 1923), «Підстави нашого відродження» (т. І—II, Аугсбург, 1946, 1949) та ін. Однією з перлин української мемуаристики є тритомний твір автора «Україна в огні й бурі революції» (Прага, 1942), у якому він ґрунтовно аналізує здобутки визвольних змагань за Державність в Україні, причини поразки, глибоко розкриває складне і драматичне переплетіння соціального і національного в українській революції.
Помер 18 березня 1952 р. в Аугсбурзі.
